28 квітня – довільний спомин святого Людовіка-Марії Гріньйона де Монфора

1700 року Людовік-Марія, який отримав духовний вишкіл у єзуїтів, став священиком і капеланом у лікарні в Пуатьє, де виконував також найчорнішу роботу: прибирав палати, перев’язував рани, виносив нечистоти, мив посуд. Там він зустрів Марію Людовіку Тріше і з її допомогою заснував жіноче релігійне товариство «Дочки Мудрості», метою якого було піклування про хворих.

Через конфлікти з місцевою владою Монфор мусив покинути місто. Він вирушив до Рима, щоб отримати дозвіл поїхати на закордонні місії. 1705 року його прийняв Папа Римський Климент XI, який, надавши Людовіку-Марії титул апостольського місіонера, відіслав його назад до Франції зі словами: «У тебе велике поле для роботи у Франції, повертайся туди та працюй із послухом до єпископів у дієцезіях».

Скорившись наказові Папи, Людовік-Марія став місіонером у рідній країні. Він багато – і завжди пішки – подорожував із проповідями, здобуваючи любов вірних, і невдовзі його почали називати «добрим отцем з Монфора». Попри активну місійну діяльність, він знаходив час на писання. З-під пера Людовіка Марії, крім знаменитого «Трактату про істинне вшанування Пресвятої Діви Марії», вийшли й інші твори: «Лист до приятелів Хреста», «Особисті пісні про Євхаристію», «Предивна таємниця Святого Розарію», «Любов Ісуса, Мудрості вічної» тощо.

Інтенсивне апостольське служіння вичерпало його сили, і Людовік-Марія де Монфор помер 28 квітня 1716 року, коли йому було тільки 43. Кажуть, його останніми словами стали: «Скінчилося все, більше вже не грішитиму». Його поховали у храмі Сен-Лоран. 1888 року Людовіка-Марію беатифікував Лев ХІІІ, а канонізував його Пій XII 20 липня 1947 року.

Папа Римський Йоан Павло ІІ не раз підкреслював виняткове значення духовності святого Людовіка для себе, наголошуючи, що саме йому завдячує глибоким усвідомленням великої та славної таємниці культу Божої Матері.