Сирота Анна провела все дитинство в монастирі, навіть не здогадуючись, що вона єврейка. Про це їй одного дня розповіла тітка, яка разом з Анною вижила після погрому. Правда ставить героїню на роздоріжжі. Чи зможе вона змиритися з ношею жертви єврейської трагедії та залишитися християнкою?
«Іда»
Польща, 2013
Режисер: Павел Павліковський
У ролях: Агата Купеша, Агата Тшебуховська, Давид Огроднік
Коли надходить час скласти довічні обіти й назавжди покинути мирський простір, настоятелька посилає молоду Анну до Кракова, де живе єдина родичка послушниці. У цей відповідальний момент тітка Ванда мимоволі говорить племінниці про ЇЇ національність. Виявляється, дівчину звати зовсім не Анна, а їда. Після цього одкровення відбувається розкол у я особистості. Подорож до цвинтаря, де мають бути поховані родичі, перетворюється на подорож до власної душі. Дівчина намагається вирішити, ким же їй бути: Анною чи Ідою.Поступово їда дедалі більше віддаляється від колишньої Анни, особливо біля цинічної Банди. Спочатку тітка підсміюється з Ідиних молитов, звинувачує її в наївності й необачності. Головний же Вандин докір стосується віри: адже як вірити в Бога після стількох трагедій? Який сенс віри, якщо вона не допомогла врятувати родину?
Зрештою, усе це підводить дівчину до дивних учинків. Наприклад, вона лягає в ліжко з випадковим знайомим, музикантом, вважаючи, що любить його. Однак виявляється, що це просто захоплення. Між іншим, саме тітка спонукала до цього, кажучи, що їді варто спробувати плотську любов, аби знати, чим доводиться жертвувати заради постригу. Дівчина куштує алкоголь, вдягає барвисті сукні – одним словом, намагається поринути в інше життя, недоступне в монастирі.
Режисер загострює душевні, релігійні сумніви героїні чорно-білою палітрою, у якій знято весь фільм. Життя Анни-Іди й саме нагадує чорно-білу шахівницю, на якій вона має зробити вирішальний хід. Гра з кольором існує й на іншому рівні: Анна постійно ховає волосся під хусткою, тому нам лишається тільки здогадуватись, яке в неї насправді волосся. Це важливо тому, що Анна руда, як і її мама Роза, але колір волосся залишається невидимим відбитком минулого. Деякі речі назавжди заховані від стороннього, яким є не хто інший, як сам глядач.
Конфлікт Анни й тітки перетворюється на конфлікт християнства й атеїзму, прощення й апатії. Історія виразно розділена на дві частини: у першій їда більше мовчить, очікує, але далі, уже наприкінці, намагається врешті промовити, зробити справді дорослий відповідальний крок. Однак основне, що робить їда, – мириться з минулим та майбутнім. Вона приймає свою єврейськість, проте це не заважає їй бути християнкою. Урешті вона повертається до монастиря, залишаючи мертвим минуле, а живим – майбутнє.
Максим Карповець
«Католицький Вісник», № 15 (612)/2015