Літургія Великої П'ятниці: історія і сьогодення

Спочатку була ціла ніч чування з четверга на п’ятницю на Оливній горі, а вдосвіта народ сходив до Гетсиманського саду. Там читалися фрагменти з Євангелій про арешт Ісуса. Звідти всі йшли на Ґолгофу. На Голгофі читалися фрагменти, що описували судовий процес над Ісусом, який вів Пилат. Після цього всі поверталися до своїх домівок, щоб трохи відпочити. Йдучи додому, всі проходили біля узвишшя Сіон, щоб вшанувати стовп, до якого був прикутий Христос, коли його бичували.

Біля полудня народ знову збирався на Голгофі, цього разу, щоб віддати пошану дереву хреста. Також тут читали від 12 до 15 години тексти зі Старого та з Нового Завітів, що стосувалися Страстей, вставляючи поміж читаннями співи, передусім Псалми, а також молитви. Все закінчувалося в храмі Гробу Господнього (грецька назва якого «Анастазіс», «Воскресіння»), в якому читали Євангеліє про похорон Ісуса Христа.

У Римі натомість перше свідоцтво про літургійну відправу у Велику П’ятницю знаходимо у VII-му столітті. Папа, єпископ Риму, йшов до базиліки Святого Хреста. Там читали Євангеліє від Йоана, фрагменти про страждання Христа. Після були молитви-прохання в намірах цілого світу. У підміських римських храмах священики ставили хрест на вівтар, служили Літургію Слова, подібно як в базиліці Святого Хреста, потім була молитва «Отче наш», вшанування хреста і Причастя з Тіла і Крові Христа, що були освячені на Службі Великого Четверга.

В папській літургії вшанування хреста Господнього було введено в VIII-му столітті, проте не було Причастя. В Х-му столітті ці дві літургійні практики – римська і підміська – поєднуються. В ХІІІ-му столітті було прийнято рішення, що лише священик, який служить відправу у Велику П’ятницю, може причащатися, а в ХVI-му столітті прийнято ще одне рішення, що відправа мала відбуватися зранку. Проте і решта дня мала бути «освячена». У більшості храмів люди збиралися, навіть чисельніше ніж зранку, щоб взяти участь у «Хресній Дорозі» та у «Пассійній проповіді».

Так було до 1955 року, тобто до часу перед ІІ Ватиканським Собором, коли після передсоборної літургійної реформи латинська Церква почала проводити великоп’ятничну літургію після обіду або ввечері.

Сьогодні ця відправа виглядає так. Спочатку у тиші священик виходить перед вівтар, лягає хрестом, і лежить так певен час, символізуючи смерть Ісуса Христа на хресті. Потім є читання зі Святого Письма, зі Старого Завіту з Книги пророка Ісаї про терпіння Слуги Господнього (Іс 52, 13 – 53, 12), та з Нового Завіту, з Послання до Євреїв, про «єдиного Первосвященика», який з приводу свого послуху, став причиною нашого спасіння» (Єв 4, 14-16; 5, 7-9).

Врешті, урочисто читаються Страсті з Євангелія від Йоана: ведучий читає розповідь євангеліста, священик – слова Христа, і хтось третій – слова інших персонажів. Деколи, у більших храмах, ці партії співаються. Потім, після короткої проповіді, є Вселенська молитва вірних, за цілу Церкву, за інші Церкви і спільноти, за представників інших релігій, за тих, що шукають Бога, або за тих, що в Нього не вірують і т. д.

Після Вселенської молитви вносять закрите Розп’яття, яке поступово відкривається під спів «Ось дерево Хреста, на якому повисло спасіння світу», і виставляється Розп’яття для поклоніння. Всі вірні підходять і вшановують хрест поцілунком.

Під кінець, після молитви «Отче наш» настає обряд Причастя: вірні причащаються Тіла Христового з попередньої Служби, яка служилася у Великий Четвер. Нема кінцевого благословення, лише кінцева молитва, після якої всі розходяться в тиші або залишаються в храмі для молитви перед Розп’яттям, щоб медитуючи над страстями і смертю Спасителя, підготуватися до Його славного Воскресіння.

о. Петро Балог ОР для РІСУ