Конгрегація Віровчення про моральну допустимість щеплень від Covid-19

Про це пише Vatican News.

У випадку, якщо не існує альтернативного доступу до «етично бездоганних» вакцин, «морально прийнятним» є використання вакцин проти Covid-19, в розробці та виробництві яких використовувалися клітинні лінії, що походять з абортованого плоду. Однак, це жодним чином не повинно сприйматися як моральне схвалення використання таких клітин, а на розробниках, виробниках і владі лежить обов’язок дбати про те, щоб були доступними етично прийнятні вакцини. Про це йдеться в оприлюдненому 21 грудня 2020 року «Зауваженні щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19», приготованому Конгрегацією віровчення. Документ за підписом префекта та секретаря цього відомства, був представлений Святішому Отцеві під час аудієнції, наданої кардиналові Луїсові Ладарії 17 грудня. Папа схвалив його для оприлюднення.

У вступній частині зазначається, що щеплення часто перебувають у центрі дебатів громадської думки, а протягом останніх місяців до конгрегації надійшло чимало прохань висловитися щодо використання деяких вакцин проти вірусу SARS-CoV-2, що викликає Covid-19, при розробці та виробництві яких були застосовані клітинні лінії, що походять із тканин, отриманих під час двох абортів, скоєних минулого століття. Водночас, у пресі з’явилися висловлювання єпископів, експертів і представників католицьких асоціацій, відмінні, а, іноді, й суперечливі між собою, щодо моральності використання цих вакцин.

У цьому контексті нагадується про попередні висловлювання ватиканських відомств на цю тему, як от «Моральні роздуми щодо вакцин, приготованих на основі клітин, які походять з абортованих людських плодів», оприлюднені Папською Академією «За життя» 5 червня 2005 року, 34-35 пункти Інструкції Конгрегації Віровчення «Dignitas Personae» від 8 вересня 2008 року та окрема заувага Папської Академії «За життя», що побачила світ 2017 року, які вже пропонують «деякі загальні критерії».

Оскільки в деяких країнах вже готові до розповсюдження та введення перші вакцини проти Covid-19, конгрегація вирішила поділитися деякими вказівками, не маючи на меті «судити про безпечність й ефективність» цих щеплень, хоч цей аспект також є важливим і необхідним з етичної точки зору, але «замислитися над моральним аспектом застосування тих вакцин проти Covid-19, які були розроблені з використанням клітинних ліній, що походять з тканин, отриманих з двох плодів, добровільно абортованих».

Отож, як стверджує вже згадана інструкція «Dignitas Personae», у випадку використання в наукових дослідженнях клітин, які походять з абортованих плодів, «існує диференційована відповідальність» співучасті в злі. Наприклад, «на підприємствах, які використовують клітинні лінії недопустимого походження, не є ідентичною відповідальність тих, які приймають рішення про спрямування виробництва, й тих, які не мають жодної влади вирішувати».

В цьому сенсі, «якщо недоступні етично бездоганні щеплення проти Covid-19», наприклад, у тих країнах, де лікарям і пацієнтам недоступні вакцини, вільні від етичних проблем, або їхнє розповсюдження ускладнене особливими умовами зберігання та транспортування, або влада в системі охорони здоров’я не дозволяє громадянам самостійно обирати вакцину, «морально прийнятним є застосовувати вакцини анти-Covid-19, які використовували в процесі розробки та виробництва клітинні лінії, що походять з абортованих плодів».

Фундаментальна рація для того, щоби «вважати морально дозволеним» застосування цих щеплень є те, що «форма співучасті в злі (матеріальна пасивна співучасть) виконаного аборту, з якого походять зазначені клітинні лінії, з боку того, хто використовує вакцини, які з них походять, є віддаленою». Моральний обов’язок уникати такої пасивної матеріальної співучасті «не є зобов’язуючим, якщо існує серйозна загроза, як от поширення серйозного патогенного чинника, який інакше неможливо стримати». В цьому випадку йдеться про «пандемічне поширення вірусу SARS-CoV-2, який викликає Covid-19». А тому «слід вважати, що в цьому випадку можна використовувати всі щеплення, клінічно визнані як безпечні та ефективні, із сумлінням, впевненим у тому, що вдаватися до таких вакцин не означатиме формальну співучасть в аборті, з якого походять клітини, з допомогою яких були вироблені вакцини».

Однак, слід підкреслити, що «морально дозволене використання цих типів вакцин», з огляду на особливі обставини, які вчиняють його таким, «не може становити в собі легітимізацію, навіть непряму, практики аборту та передбачає неприйнятність цієї практики з боку тих, які до них вдаються». Тому, дозволене використання цих вакцин не включає і не повинно жодним чином включати «моральне схвалення використання клітинних ліній, що походять з абортованих плодів». А тому, як від фармацевтичних компаній, так і від урядових медичних структур, вимагається «виробляти, затверджувати, розповсюджувати та пропонувати етично прийнятні щеплення, які не створюють проблем сумління ні медпрацівникам, ні щеплюваним особам».

Водночас, у документі підкреслюється, що «для практичного розуму виглядає очевидним», що вакцинація «не є, з норми, моральним обов’язком», а тому повинна бути добровільною. Але, в будь-якому разі, з етичної точки зору «моральність вакцинації залежить не тільки від обов’язку захищати власне здоров’я, але також від обов’язку прямувати до спільного добра». Й це добро, за відсутності інших засобів для запобігання епідемії, «може рекомендувати щеплення, особливо, задля захисту слабких і тих, які наражаються». Тому ті, які відмовляються від щеплення з мотивів сумління, «повинні за допомогою інших профілактичних засобів і належної поведінки дбати про те, щоби не стати переносниками інфекційного чинника». Особливим чином вони повинні «запобігти будь-якій загрозі для здоров’я тих, хто не може зробити щеплення через клінічні чи іншого характеру протипоказання».

Врешті, конгрегація нагадує про існування «морального імперативу» для фармацевтичної галузі, урядів і міжнародних організацій забезпечити, «аби ефективні та безпечні з медичної точки вакцини, як також етично прийнятні, були доступними також і в бідніших країнах, у спосіб, який не буде для них обтяжливим». Бо відсутність такого доступу ставатиме додатковим фактором дискримінації та несправедливості.