Як формувався одяг католицьких священиків?

Одяг священнослужителів бере свій початок від античних грецьких і римських цивільних убрань. У перші століття після Різдва Христового одяг представників вищого стану (honestiores) був запозичений для християнського культу. Ця практика збереглася в Церкві й після Міланського едикту. Як свідчать деякі церковні письменники, священнослужителі носили кращий одяг, призначений спеціально для них.

У ранньохристиянській Церкві літургійні шати не відрізнялися від цивільних по крою, а виділялися тільки якістю тканини і прикрасами. Після навали варварів одяг цих нових народів сильно вплинув на світську моду, а ось церковний літургійний одяг не зазнав істотних змін. Таким чином літургійні шати стали значно відрізнятися від цивільних.

В епоху Каролінгів остаточно встановили, за небагатьма винятками, власні шати для кожного священного сану. Вони набули вигляду, що зберігся донині.

Незалежно від історичних обставин, священні шати мали важливу функцію у богослужіннях. Той факт, що їх не носять у повсякденному житті, наголошує на їхньому безпосередньому стосунку до Богопочитання, допомагає відмовитися від буденності й від буденних турбот у момент здійснення Божественного культу. Крім того, вільний крій цих облачень ставить на другий план індивідуальність тих, хто їх одягає, висуваючи на перший план їхню літургійну роль; одяг наче відсуває вбік особу священнослужителя, визнаючи в ньому справжнього служителя Літургії: Христа. Літургійний одяг наголошує, що Літургія служиться не від власного імені, а in persona Christi, і священик є знаряддям в руках Ісуса Христа.

Римський Месал для здійснення богослужінь по екстраординарній формі (так званий Месал святого Пія V) містить спеціальні молитви, що супроводжують одягання літургійного одягу. Ці тексти досі зберігаються у багатьох сакристіях церков латинського обряду, вони не є обов'язковими, але їхнє прочитання досі бажане, оскільки вони допомагають священикові зосередитися перед здійсненням Святих Тайн. Ці молитви додали до рекомендацій, що опублікувала Конгрегація богослужінь та дисципліни Таїнств. Відділ богослужінь Святішого Отця опублікував їх у спеціальному керівництві для священнослужителів.

Значення орната наголошується особливою молитвою, яка перекладається так: «Господи, Ти сказав: ярмо моє любе і тягар мій легкий: сподоби мене носити це священиче облачення так, щоб я отримував Твою благодать. Амінь». Орнат є специфічним одягом того, хто служить Літургію. Відповідно до вказівок Відділу Папських богослужінь, він символізує слова з Послання святого апостола Павла до Колосян: «А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості» (3,14).

У візантійському обряді аналогом орната є фелон. Літургійні приписи, що стосуються облачення у фелон, відрізняються від тих, що ми описали. Він має трохи інше символічне значення: фелон означає всепокриваючу правду Божу; багряницю, в яку був одягнений Спаситель, а стрічки, нашиті на ній, зображують потоки крові, які текли по одязі Христа.

Ця передмова потрібна для того, щоб зрозуміти, яке значення взагалі мають літургійні облачення для священнослужителя і яку роль відіграють у житті Церкви.

Чи може священик за своїм розсудом використовувати орнат Східної Церкви?

Богослужіння є діянням всієї Церкви, тому будь-який служитель і будь-який учасник богослужіння здійснює їх у вільному підпорядкуванні і послуху Церкви, а значить, дотримуючись її постанови і правила. У Римському Месалі немає прямих вказівок на заборону або дозвіл використання літургійних облачень інших обрядів, однак, є чіткі вказівки з приводу інших елементів богослужіння – таких як, наприклад, використовуваний хліб для Євхаристії. Мається на увазі, що в кожному обряді повинні бути повністю дотримані всі приписи, що стосуються цього обряду. Вводити або видаляти якісь елементи з богослужіння – це серйозне порушення і зловживання. Це пояснюється тим, що для віруючих введення чужих обряду елементів може стати неприпустимою спокусою, відповідно до принципу, зазначеному в багатьох документах учительства Церкви: «щоб уникнути спокуси для вірних».

Кожен віруючий «прив'язаний» до обряду, в якому був охрещений, згідно з канонами 111 і 112 Кодексу канонічного права. Кожен обряд має свої правила, а також і що стосуються здійснення Літургії і священицьких шат. У своєму учительстві Церква багаторазово наголошувала на гідності різних церковних обрядів, закликаючи до їх ретельного дотримання та збереження.

Тому змішування літургійних елементів різних обрядів неприпустиме, воно є замахом на цілісність обряду і може стати причиною спокуси для вірних. Це стосується і використання східних літургійних облачень під час Літургії римського обряду.

Джерело: Католицький оглядач