Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Папа священикам: Стати хлібом в руках Ісуса, Який роздає його людові
16:30 Неділя 0 184
31-05-2020, 16:30

Папа священикам: Стати хлібом в руках Ісуса, Який роздає його людові

Не мавши нагоди через обмежувальні карантинні заходи відслужити разом із священиками Римської дієцезії Святу Месу освячення мира, Папа скерував до них окремого листа з нагоди П’ятидесятниці.
Про це повідомляє Vatican News.

Те, що Святіший Отець є Главою Католицької Церкви, зумовлене тим, що він є ординарієм Римської дієцезії, тобто Єпископом Риму, де святі апостоли Петро та Павло проповідувати Добру Новину про спасіння, свідчили про Ісуса Христа та віддали за Нього своє життя, зазнавши мученицької смерті.

З огляду на свій першочерговий обов’язок опікуватись Церквою Риму, беручи до уваги те, що обмежувальні карантинні заходи цього року не дозволили йому зустрітись із священиками очолюваної ним дієцезії на урочистій молитві Святої Меси у Великий Четвер або в пасхальний період, Папа Франциск скерував до них окремого пастирського листа з нагоди урочистості П’ятидесятниці.

Спілкування із священиками

«Впродовж цього періоду пандемії багато із вас за допомогою електронної пошти чи по-телефону поділились зі мною тим, що означає для вас ця непередбачена та тривожна ситуація. Таким чином, не маючи змоги вийти на вулицю чи мати безпосередній контакт, ви дозволили мені “з перших рук” дізнатись про те, що ви переживаєте. Цей обмін підтримував мою молитву, яка в багатьох випадках була подякою за мужнє та щедре свідчення, яке я отримував від вас, а в інших – благанням і довірливим заступництвом перед Господом, Який завжди простягає Свою руку», – пише на початку свого листа Понтифік, висловлюючи подяку священикам за те, що навіть соціальна дистанція, якої усі було змушені дотримуватись, не стала на перешкоді, аби зміцнювати відчуття приналежності, єдності та місії, що допомогло подбати про те, щоб милосердна любов, особливо до найбідніших людей та потребуючих громад, не була зачинена на карантин. Папа підкреслив, що ці розмови із священниками переконали його у тому, що необхідна дистанція не була синонімом відокремлення або замкнення у собі, що знечулюють, присипляють і гасять місію.

«Підбадьорений цим спілкування, я пишу вам, бо хочу бути ближче до вас, щоб супроводжувати, ділитися та утверджувати вас на шляху. Надія залежить також від нас і вимагає, щоб ми допомагали собі зберігати її живою та дієвою», – пише далі Папа, зазначаючи, що, власне, ця “заразлива” надія живиться та зміцнюється через зустріч з іншими людьми; вона, як дар і завдання, дана нам для побудови нової “нормальності”, якої ми так прагнемо.

Приклад першої спільноти християн

Єпископ Риму закликав своїх священиків приглянутись до життя першої громади Христових учнів, яка також переживала моменти вигнання, ізоляції, страху та непевності. Перші учні прожили 50 днів між непорушністю, замкнутістю та звіщенням про Ісуса, що назавжди змінило їхнє життя. Євангеліст Йоан розповідає: «А двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: “Мир вам!” Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: “Мир вам!” Як мене послав Отець, так я посилаю вас”. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: “Прийміть Духа Святого!” (Йн 20, 19-22).» Папа закликав священників, аби й вони, за прикладом перших учнів, також дозволили на те, щоби Христос їх застав зненацька, здивував.

Близькість до своїх громад

Процитувавши цей біблійний уривок, Єпископ Риму, спершу, вказав на те, що радощі та надії, смутки й тривоги людей нашого часу, зокрема, бідних та терплячих, є радощами та надіями, смутками та тривогами тих Христових учнів, і не існує нічого насправді людського, що не знаходило би відгомону в їхніх серцях. Ми усі це дуже добре розуміємо, адже всі ми слідкували за тим, як день-за-днем кількість хворих зростала. Таким чином, ми могли доторкнутись до болю наших людей. Новини, які ми отримували, – це були не просто статистичні дані, але вони мали імена, обличчя, історії... «Ми, як спільнота пресвітерів, не були чужими до цієї реальності і не дивилися на неї через вікно; поглинуті оскаженілою бурею, ви докладали зусиль, аби бути присутнім та супроводжувати свої громади: ви бачил, як надходив вовк і ви не втекли, не покинули свою отару (пор. Йн 10, 12-13)», – додав Папа Франциск.

Час випробування

За цей час випробування, як пише далі Святіший Отець, ми були свідками того, як втрачають рідних, близьких, друзів, парафіян, сповідників, тих осіб, які були зразком та прикладом у вірі. Ми бачили засмучені обличчя тих, які не мали можливості були поряд із своїми близькими і попрощатись із ними під час переходу до вічності. Ми бачили страждання та безсилість медпрацівників, які з останніх сил робили все можливе, рятуючи хворих. Усі ми відчували невпевненість та страх працівників та волонтерів, які трудились, забезпечуючи нам найнеобхідніші послуги, зокрема, дбаючи про тих, які не могли вийти із своїх домівок, придбати собі речі першої необхідності. Ми відчували і бачили соціальне відмежування: самотність, ізольованість, особливо, похилих віком осіб, тривогу, занепокоєння і відчуття беззахисності перед непевністю щодо праці чи помешкання, тощо... Ми стали свідками і розділити тривогу тих сімей, які не знають, що поставити на стіл наступного тижня.

Глава Католицької Церкви підкреслив, що задля всього цього ми досвідчили нашу беззахисність та безсильність. Як гончарський посуд випробовується вогнем, так і ми були виставлені на випробування (пор. Сир 27, 5). «Приголомшені всім тим, що трапилось, ми посилено відчули тимчасовість нашого життя та апостольські зобов’язання. Непередбачуваність ситуації пролила світло на нашу нездатність жити і мати справу з невідомим, з тим, чим ми не можемо керувати чи контролювати, і, як і всі інші, ми відчули себе розгубленими, наляканими, беззахисними. Ми також переживаємо ту здорову і необхідну злість, яка штовхає нас до того, аби не дозволити нашим рукам опуститись перед несправедливістю і нагадує нам про те, що нас було створено для життя», – написав до священиків Папа Франциск.

Непередбачуваність ситуації

Далі Святіший Отець підкреслив, що у цій непередбаченій ситуації пандемії, священики мали можливість відчути біль з приводу страждання своїх людей, їхньої непевності та відчуття крихкості. «Можемо сказати, що ми спільнотно пережили годину Господнього плачу: ми плакали перед гробом приятеля Лазаря (пор. Йн 11, 35), перед замкненістю Його народу (пор. Лк 13, 14; 19, 41), під час темної Гетсиманської ночі (пор. Мк 14, 32-42; Лк 22, 44). Але також і годину плачу учня перед таїнством хреста і зла, яке вдаряє багатьох невинних. І плачу апостола Петра після його відречення (пор. Лк 22, 62), а теж і Марії Магдалини перед гробом (пор. Йн 2, 11)», – зазначив Папа, наголошуючи, що, очевидно, в такій ситуації нелегко знайти правильний шлях, адже звичні для нас способи стосунків, діяльності та духовного життя були змінені та підважені невидимою присутністю, яка перетворила повсякденне життя нас усіх без винятку у нещастя.

Пересторога перед спокусами сьогодення

«Ми знаємо, що із страждання та з болючого досвіду неможливо вийти такими ж, як раніше. Ми повинні бути пильними та уважними», – закликав Папа Франциск римських священиків, вказуючи на те, що час випробування заохочує нас до розпізнавання, аби не піддатися різним спокусам, які сьогодні стоять перед нами всіма. На переконання Святішого Отця, типовими для періоду пандемії є спокуси, які здатні нас засліпити та спонукати до почуттів і поведінки, які не дозволяють надії стимулювати нашу креативність, нашу людську геніальність та наше вміння відповідати.

«Починаючи від бажання чесно прийняти складність ситуації, але, намагаючись вирішити її лише замінними або паліативними діями, очікуючи, що все повернеться до “нормального стану” та ігноруючи глибокі рани і кількість людей, які тим часом впали; аж до того, аби залишитись зануреними в певну паралізуючу ностальгію за недавнім минулим, що змушує нас говорити “ніщо не буде таким, як раніше” і вчиняє нас нездатними заохотити інших мріяти і розробляти нові шляхи та нові стилі життя», – пояснив Єпископ Риму.

Ісус з’являється учням у ситуації, в якій вони перебувають

Схиляючись над процитованим вище біблійним уривком з Євангелії від святого апостола Івана, Наступник святого Петра звернув увагу священників римської дієцезії на те, що Господь не обирає ідеальну ситуацію, аби ввійти в життя Своїх учнів. Без сумніву, учні хотіли би, аби те, що трапилось, не мало місця в їхній історії, однак, всі ці події таки відбулись. «Появившись у світлиці Тайної Вечері при замкнених дверях, посеред ізольованих учнів, посеред страху та непевності, в якій вони перебували, Господь зумів перемінити всяку логіку і дати нове значення історії та подіям. Кожен час є придатним для звіщення миру, жодна обставина не позбавлена Його благодаті», – підкреслив Папа, зазначивши, що присутність Ісуса в тому відокремленні, звіщає як вчорашнім учням, так і нам сьогодні, про новий день, який спроможний відважити непорушність та зневіру й мобілізувати всі дари на служіння громаді. З Його присутністю це відокремлення стало плідним, давши життя новій апостольській спільноті.

Де збільшився гріх, там перевершила благодать

Папа закликав з довір’ям і без страху визнати разом з апостолом Павлом: де збільшився гріх, так перевершила благодать (Рим  5, 20). Отож, не слід боятись складних сценаріїв, в яких ми живемо, тому що там, серед нас, є Господь. «Християнська радість народжується саме з цієї переконаності. Посеред суперечностей і незрозумілого, з якими нам доводиться стикатися щодня, (...) приховується голос Воскреслого, Який промовляє до нас: “Мир вам!”», – наголосив далі Святіший Отець.

На основі свого особистого досліду в духовному супроводі, Папа Франциск засвідчив, що людина, яка бачить речі такими, якими вони є насправді, яка дозволяє болем діткнути себе і плаче у своєму серці, здатна досягти глибини життя і бути справді щасливою. Така людина є втішеною, але втіхою Ісуса, а не тією, що походить від світу. Таким чином, вона має сміливість розділити страждання з іншими людьми і не втікає від ситуацій болю. Завдяки цьому досвідові людина розуміє, що життя набирає сенсу, коли воно виходить з поміччю до страждаючих, коли усвідомлює тривогу інших і намагається полегшити їхні страждання. Така людина відчуває, що інший є плоттю з її плоті, а тому не лякається свого ближнього, не боїться до нього наблизитись та доторкнутись його ран із співчуттям (див. Gaudete et exsultate, 76).

Заклик до священиків

В завершальній частині свого листа до священиків Римської дієцезії Єпископ Риму пригадав, що священники покликані звіщати і пророкувати майбутнє, новий день. «Воскресіння Ісуса – це не лише історична подія з минулого, яку слід спогадувати та святкувати; це щось більше, набагато більше: це звіщення про спасіння нового часу, що лунає і вже пробивається назовні у наш час», – підсумовує Понтифік, пригадуючи, що Воскресіння як звіщення майбутнього є для нас Господнім закликом його будувати.

«Дозвольмо на те, аби Воскреслий Ісус нас знову застав зненацька. Нехай же Він Своїм пробитим боком, що є знаком того, наскільки важкою і несправедливою буває дійсність, спонукає нас не відвертатись перед обличчям складної і важкої дійсності наших братів і сестер. Нехай Він навчить нас супроводжувати, лікувати та перев’язувати рани нашого народу, без страху, але сміливо та з євангельською щедрістю помноження хлібів (пор. Мт 14, 15-21), із мужністю, турботою та відповідальністю самарянина (пор. Лк 10, 33-35), із радістю та веселістю пастиря за свою віднайдену вівцю (пор. Лк 15, 4-6), з примирюючими обіймами батька, який знає прощення (пор. Лк 15, 20), з милосердною любов’ю, делікатністю та ніжністю Марії з Витанії (пор. Йн 12, 1-3), із тихістю, спокоєм та розумом Господніх учнів-місіонерів (пор. Мт 10, 16-23)», – пише Папа, закликаючи священиків взяти на себе відповідальність за майбутнє, завжди пам’ятаючи про те, що Воскреслий Христос перемінює все, Він бере життя священника у Свої руки і послуговується немов хлібом, який благословляє, розламує і подає Своєму народові.

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий