Другий день реколекцій для Папи і Курії. Усвідомити й інтерпретувати своє прагнення Бога

Про це повідомляє Радіо Ватикану.

Провідник реколекцій зауважив, що «увійти в контакт зі власною спрагою непросто», але якщо цього не робити, то духовне життя втрачає зв’язок із реальністю. Тому варто не боятися визнавати свою спрагу й «сухість». Перший крок до цього – відмова від надмірної інтелектуалізації віри: «Ми більше переймаємося раціональною ймовірністю досвіду віри, ніж екзистенційною, антропологічною й почуттєвою. Ми більше дбаємо про розум, ніж про почуття, залишаючи позаду багатство емоційного світу». Але ж у людині єднаються емоційні, психологічні й духовні складники, які необхідно усвідомлювати. Духовне життя не розроблене, а залучене в «радикальну особливість» кожної людини. Говорити про спрагу означає говорити про «справжню сутність» нас самих, адже передумовою для того, щоби прийняти «воду життя», є визнання спраги.

Наступний після усвідомлення крок – інтерпретація прагнення, яке носимо в собі. На цьому етапі треба відрізняти прагнення від чистої потреби, яка задовольняється отриманням предмету. «Прагнення – це брак чогось, який ніколи не буде цілковито задоволений, це напруга, постійно відкрита рана, нескінченна готовність відкритися до іншості. Прагнення – це поривання, яке перевершує наші межі, яке, на відміну від потреби, не окреслюється періодом чи метою». За словами проповідника, саме цим «людське прагнення відрізняється від прагнення тварин». Бути людяним означає вийти поза спокуси задоволення лише вторинних потреб.

«Як лань прагне до водних потоків». Слова 42 псалма стали нагодою поміркувати про прагнення Бога та спроби його втамувати. Отець Жозе зауважив, що, споглядаючи світ із любов’ю, можна помітити, що все створіння пронизане цим внутрішнім прагненням. «Можливо, ми більше потребуємо віднайдення цього прагнення, його невизначеності й відкритості, ніж кодифікацій, у яких усе передбачене, встановлене й забезпечене. Досвід прагнення – це не право власності, це стан жебракування. Вірянин – це жебрак милосердя».

Нудьга, пригніченість, втрата смаку до життя стали темою роздумів наступного ранку. Ці відчуття – протилежність спраги: «Коли відмовляємося від спраги, ми починаємо вмирати. Коли припиняємо прагнути, знаходити смак у зустрічах, діалогах, обмінові, у проектах, у праці чи молитві. Коли згасає наша цікавість щодо іншого, відкритість до нечуваного, все починає звучати, як розігріте остогидле déjà vu, яке розчавлює нас». Є ще одне явище, якого бачимо довкола дедалі більше: емоційне вигорання, яке може вразити і священиків. Коли людина почувається покинутою, то носить у собі порожнечу, яку намагається заповнити «тугою або фальшивими знеболювальними, як-от світськість, алкоголь, соціальні мережі, споживацтво, гіперактивність». Цю ситуацію отець Жозе проілюстрував двома біблійними постатями: Яковом і Йоною. На прикладі Йони бачимо спротив Божій волі й логіці Його милосердя; Яків же «боровся з Богом до світанку». У Якові бачимо «прагнення життя», тоді як Йона «вередує». Смуток, пов’язаний із нудьгою, це також смуток багатого юнака з Євангелії, який виконував усі заповіді, однак у вирішальний момент віддав перевагу матеріальному, а не відкритості новизну, яку пропонував Христос.

Необхідно замислитися про «притуплення прагнення», до якого веде не лише надмір активності, а й відсутність мотивації. Ліки від цього – Ісус. Зв’язок із Ним проходить через Страсті, коли «наше серце дозріває у здатності дійти до того, щоб страждати за те й за тих, кого любимо».

За темою:
Тамувати свою спрагу в Богові. Перший день реколекцій Папи й Курії
Розпочалися реколекції Папи та Римської Курії
«Похвала спразі» – тема цьогорічних реколекцій Папи та Римської Курії