Ісус, що сидить при криниці Якова та просить у самарянки: «Дай мені напитися», – дивує нас, знезброює: юдей, який говорить із мешканкою Самарії, населеної дисидентами. Нас дивує те, як Ісус просить, звертаючись до нас: «Дай мені те, що маєш. Відчини своє серце. Дай мені те, ким ти є».
Про це повідомляє Радіо Ватикану.Такими думками о. Жозе Толентіно де Мендонса розпочав вступну конференцію в рамках духовних вправ Папи Франциска та Римської Курії, які тривають з 18 по 23 лютого 2018 року в Аріччі поблизу Рима. Туди Понтифік разом зі своїми співробітниками прибув у неділю ввечері. У першій реколекційній конференції, що мала назву «Учні здивування», португальський богослов і поет коментував частину розповіді з Євангелія від Йоана про розмову Ісуса з жінкою при криниці.
Прохання Ісуса викликає в нас розгубленість, адже «це ми прийшли до криниці, щоби напитися», ми знаємо, що спрага це тягар і потреба. Але Ісус, втомлений дорогою, сидить при криниці. На сторінках Євангелія сидять і про щось просять жебраки. Тож Ісус, як зауважив священик, «жебрає», а Його тіло зазнає труднощів щоденного життя.
Попри втому, Ісус прийшов, щоби шукати нас. У «найглибшій пітьмі» нашої слабкості ми почуваємося «спраглий Ісус розуміє нас і шукає». Це не спрага за водою, вона більша від тієї. Це спрага «досягнути всіх наших спраг, увійти в контакт з нашими ранами». І Він просить нас: «Дай мені напитися».
«Чи дамо Йому? Чи дамо напитися одне одному?» – запитував проповідник, вказуючи на необхідність розпізнати та визнати, що ми – покликані, бо це Господь проявляє ініціативу виходити нам назустріч. «Яким би великим не було наше прагнення, Боже прагнення іще більше», – зауважив священик, звертаючи увагу на те, що коли Ісус розповів правду про життя жінки, «це не принизило її, не паралізувало. Навпаки, її відвідала благодать, визволеною, завдяки Господній істині».
О. Жозе спонукав учасників духовних вправ відчути Господні обійми, бо «Бог знає, що ми тут». Він заохотив «вчитися благодаті, яка пробудить наше внутрішнє життя», нічого не очікуючи, лише того, що Господь хоче нам дати.
«Хто спраглий, нехай прийде до мене…» – ці останні Ісусові слова, записані в Книзі Одкровення, стали відправною точкою ранкової медитації в понеділок, 19 лютого, під час якої проповідник спрямував роздуми Папи й очільників Римської Курії до меж тієї «повноти» та «безкорисливості» життя, які Божий Син пропонує людині, оцінюючи також її сьогоднішню відповідь на це.
Ісус обіцяє втамувати нашу спрагу, визнаючи, що ми ще не завершені й наше формування триває. Він знає про перешкоди, які нас сповільнюють, що ми водночас, настільки «близькі до джерела, наскільки й далекі». У прагненні та спразі, за словами о. Жозе, присутні два протиставні почуття: притягання та віддалення, переміщення та пильність. У цьому контексті треба спитати: чи ми прагнемо Бога? Чи вміємо розпізнати свою спрагу? Чи присвячуємо цьому час?
На основі біблійних та літературних текстів проповідник вказав на межі спраги як фізичної потреби й визнання наших обмежень і крайньої вразливості. «Спрага позбавляє нас подиху, вичерпує нас», – зауважив він, додаючи, що з цього стає зрозумілим, чому не легко витримувати спрагу. На прикладі персонажа п’єси Ежена Йонеско «Спрага й голод» священик описав, як людину розриває «нескінченна порожнеча», неспокій, який, здається, ніщо не може вгамувати…
Така спрага сучасної людини, що «перетворюється на надзвичайну невдоволеність, байдужість до всього, у нездатність відзрізняти суттєве». Сучасне споживацтво «не лише матеріальне, а й духовне», а те, що наші суспільства накидають нам «споживацтво як критерій щастя», перетворює прагнення на пастку: щоразу, коли сподіваємося задовольнити нашу спрагу покупкою, якимось предметом, володіння призводить до знецінення, і це веде до зростання внутрішньої порожнечі. Отже, як ствердив о. Жозе, предмет нашої спраги це «відсутній предмет», однак, Господь не перестає повторювати: «Хто спраглий, нехай прийде, хто прагне, нехай п’є воду життя».
Підсумовуючи, проповідник вказав на те, що існують різні способи для того, щоб «обманути потреби та застосувати настановлення духовної втечі, ніколи не усвідомлюючи цього втікання». Часто «вишуканими аргументами віддачі й ефективності» пробуємо підмінити «глибоке слухання свого внутрішнього простору та розпізнавання власної спраги». Не існує «пігулок, здатних механічно вирішити наші проблеми». Із цього випливає запрошення «сповільнити крок», «усвідомити свої потреби», щоби тамувати свою спрагу в Богові.
За темою:
Розпочалися реколекції Папи та Римської Курії
«Похвала спразі» – тема цьогорічних реколекцій Папи та Римської Курії
Великопосні реколекції для Папи та Римської Курії проведе португальський священик
Схожі новини
