25 квітня - свято св. Марка, євангеліста

Відомості про життя одного з чотирьох Євангелістів, що ототожнюється з левом із видіння Одкровення святого Йоана, головним чином черпаємо із Святого Писання (Діяння Апостолів, послання) і з традиції (святі Папій Ієрапольський, Іриней, Климент Олександрійський). Йоан званий Марком (так він фігурує на сторінках Нового Завіту) не належав до учнів Христа, але перебував у Святій Землі коли в ній діяв Спаситель, а потім брав участь в місіях розпочатих Апостолами. Припускають, що він був сином Марії, власниці горниці, в якій Господь з учнями мав Останню Вечерю. Був він також родичем Варнави, котрий супроводжував святого Павла в його апостольських подорожах. Ранні християнські джерела ототожнювали св. Марка з юнаком, котрий був свідком як впіймали Ісуса в Оливному саду (про якого згадується лише в Євангелії Марка 14, 51-52). Йоан Марко був учнем Князя Апостолів і ймовірно хрестився від нього в період після Зішестя святого Духа. Мабуть тому св. Петро називає його сином у своєму першому посланні (5, 13).
 
В Римі св. Марко зустрів Павла та Варнаву, котрі саме в той час (бл. 44 року) вирушали в місійну подорож до Антіохії і взяли майбутнього Євангелиста із собою. Проте, пізніше їхні шляхи розійшлися і Марко разом з Варнавою подалися на Кіпр, який був батьківщиною Варнави, а ймовірно і матері першого з Апостолів. На початку 60 рр. Марко знову перебуває в Римі поряд зі св. Павлом і ймовірно від його імені відвідує християнські спільноти (про це згадують послання до Колосян, Філемона та Тимофія). На Посланні до Тимофія закінчуються згадки про Марка, що містяться в Святому Писанні, дальше його життя відоме з традиції.

В 60-хх роках святий Марко надалі перебуває поряд зі св. Петром. Традиція називає його interpres Petri, тобто перекладачем Петра, бо супроводжував його у звіщенні Слова Божого по синагогах та громадських місцях, а на прохання вірних записав катехези Верховного Апостола. Саме Євангелії виникло перед 62 роком (цього року було написане Євангеліє від Луки), ймовірно в 50-хх роках. Воно призначалося для християн навернених з язичництва (про що свідчить пояснення єврейських слів та звичаїв), а його метою було довести, що Ісус Христос правдивий Месія та Син Божий. Святому Маркові приписують також заснування першої єпископської кафедри в Олександрії (Єгипет), куди його послав св. Петро.

Не володіємо точними даними про мученицьку смерть цього Апостола. Дехто подає 68 рік в Олександрії за панування Нерона, інші – в роки панування імператора Траяна (98-117). Перекази згідні в тому, що причиною його мученицької смерті була ненависть язичників, яку викликала його апостольська ревність.

Традиція також передає, що язичники одного разу ввійшли до приміщення, в якій єпископ Марко звершав Євхаристію і впіймали його. Потім прив’язали шнурками до колісниці, тягнули по землі та гострому камінні, ранячи тіло святого, що залишало після себе смугу крові до підвалу, в якому його ув’язнили. Там – підкріплений чудесним видінням Ісуса, котрий явився йому так як Апостоли бачили Його на землі, кажучи: „Марку, Євангелисте мій, мир тобі” – готувався до мученицької смерті. Наступного дня кати витягнули напівживого Апостола і вирішили замордувати його в такий самий спосіб як і попереднього дня. Святий Марко помер, коли його тягнули вулицями міста. Він прославив Христа не лише словом але й прикладом особистої посвяти заради слави Його святого імені.

Тіло Святого було поховане в печері, в якій збиралася олександрійська спільнота, а на початку IV ст. на цьому місці було збудовано церкву. Святий Марко по особливому вшановується у Венеції, бо передання говорить, що його мощі були перенесені туди бл. 870 р. перед загрозою збезчещення з боку сарацинів, що атакували єгипетські землі на яких мешкали християни – саме тому найбільша площа та собор у Венеції названі іменем саме того святого Покровителя. Він окрім того є покровителем письменників, нотаріусів, а також міста Берґамо.

Джерело: Львівська архідієцезія