4 березня – довільний спомин святого Казимира, королевича

1471 року в Угорщині відбулося повстання, і частина шляхти запросила Казимира на трон. Хоча королевич вирушив із військом, аби отримати владу, однак вирішив не втручатись у політичні інтриги й повернувся додому без корони.

Цікавився суспільним життям, став правою рукою батька, а в 1481–1483 роках, коли король виїхав із Польщі, залишився намісником. За ці кілька років прославився як розважливий і справедливий володар, піклувався про бідних і боровся проти розбійників, налагодив стосунки з пруським королем.

Казимир багато часу присвячував молитві, а особливо вирізнявся любов’ю до Євхаристії й Діви Марії. Імовірно, склав довічний обіт чистоти, бо відкинув пропозицію шлюбу з донькою німецького імператора Фрідріха ІІІ.

На прохання батька 1483 року він прибув до Вільнюса, де мав брати участь у з’їзді вельмож. Проте дорога посилила хворобу, яка вже мучила Казимира (імовірно, туберкульоз легенів), тож він мусив затриматись у Гродно. Там і помер на руках батька 4 березня. На місці його поховання відбулося 408 офіційно зареєстрованих чудес – воскресіння дівчини, прозріння, зцілення від епілепсії й інших хвороб. Коли через 100 років могилу Казимира розкрили, його тіло виявилося нетлінне. Канонізований 1604 року.

Зображають святого у князівському вбранні з митрою на голові, інколи на колінах перед храмом. Атрибути – лілія, сувій із текстом марійного гімну «Omni die dic Mariae».

Покровитель Литви, Польщі, литовської молоді, мальтійських лицарів. У Литві його вшановують як заступника ремісників.

Уклала Юлія Бойко