Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » «Інтимні відносини без любові та плідності є отруєними солодощами» – інтерв’ю з єпископом Радославом Змітровичем про виклики для Церкви
11:00 Понеділок 0 630
16-11-2020, 11:00

«Інтимні відносини без любові та плідності є отруєними солодощами» – інтерв’ю з єпископом Радославом Змітровичем про виклики для Церкви

Про допустимість абортів невиліковно хворих дітей, недоліки у душпастирстві молоді, протести феміністок у Польщі та можливість легалізації одностатевих цивільних зв’язків, лист католицьких священиків на підтримку Страйку жінок напередодні сумного ювілею століття легалізації дітовбивства у Росії – про все це порозмовляли з головою Комісії у справах сім`ї при Конференції єпицскопів РКЦ Радославом Змітровичем ОМІ.
Маємо певний парадокс: у Польщі молодь, яка ходила на обов’язкові катехези в школі, тепер виходить на вулиці на підтримку абортів та кричить «геть Церкву і ксьондзів». Що, на Вашу думку, пішло не так з душпастирством, і чи цей сценарій з підростаючим поколінням католиків може повторитися і в нас в Україні?

Так, це дійсно дуже болюча подія попри те, що більшість молоді не виходила на вулиці. Напевно надзвичайно важливим є питання, де допустилися помилки чи занедбання у душпастирській праці. Однак перш, ніж скажу декілька слів на цю тему, хотів би подивитися на подію у ширшій перспективі і в світлі віри. Знаємо Євангеліє про 10 дів, п’ять з яких були мудрими, а п’ять дурними (Мт 25, 1-13). Вони разом жили у тій самій культурі, разом виховувалися, можна образно сказати, що ходили на ті самі катехези і спільно молилися. Однак відреагували зовсім по-різному. Навіть найкраще виховання не дає гарантію, що хтось правильно себе поведе. Це є таємницею людської свободи. Наш Господь вчинив стільки чудес і так чудово навчав, а проте був змушений сказати про місце, у якому перебував найбільше часу, що буде зруйноване, бо не відкрилося на Нього, як на Спасителя. Юда був у школі Ісуса, а знаємо, що зробив.

Існує дуже цікава книга, що розповідає про отця Максиміліана Кольбе і Рудольфа Гессе – коменданта Аушвіца. Обидва жили по 47 років, обоє були міністрантами. Один став святим, а інший – злочинцем.

У людині є зло, і є диявол, який спокушає до зла. Святий Йоан Павло ІІ ставив питання, чому було зло нацизму і комунізму у ХХ столітті. І відповідав кажучи, що Бог допускав певні форми зла на якийсь час. Папа мав досвід ідеології націонал-соціалізму і комунізму, які призвели до страшних злочинів. Створили і підтримували ці ідеології люди, які були виховані у культурі, просякнутій християнством. Проте Євангеліє не мало на них реального впливу. Тепер знову бачимо, як марксистська ідеологія опановує серця і розуми багатьох людей, також і тих, які були виховані в Католицькій Церкві. Таємниця зла – таємниця безбожності, а також таємниця спасіння і відкуплення через Жертву і Кров Спасителя є весь час присутня в історії людства. Кожний має здійснити вибір, на якому є боці, і кожний має втілити якусь міру місії Спасителя і пролиття Його Крові за спасіння людей. Такa є місія Церкви, учнів Ісуса. Дуже важливим є дивитися на те, що відбувається, як на історію спасіння.

А де занедбання і недоліки в душпастирстві?

Які недоліки? Брак віри, любові, християнського життя, брак молитви та проголошення з відвагою Розіп’ятого і Воскреслого Христа. Не говорю це, щоби засуджувати, бо ці недоліки були завжди, але звертаю увагу, щоб розуміти чого потребуємо, чого потребую я сам. Віри! Зустрічі з Воскреслим Христом! Якщо мова йде про занедбання, то тільки би вказав на легковаження тих дарів, які Дух Святий дарував Церкві, аби нам допомогти у вірі. Маю на думці різноманітні форми християнського життя, виражені у рухах і спільнотах. Але хочу додати, що, як на мене, Церква у Польщі була у порівнянні з іншими більше відкрита на ці дари Святого Духа, і тому є стільки людей, які є ще вірними та сміливими. Тому й сили зла інвестують величезні засоби, щоб цю Церкву у Польщі ослабити.

Чи ми в Україні можемо чогось навчитися з досвіду наших сусідів?

Відповім, використовуючи слова настоятеля з Познані, у якого на практиці є тепер наш диякон Валерій. Настоятель Генріх є в тій парафії від самого початку. У парафії існують чимало різних груп, спільнот і різноманітних акцій. Також декілька Спільнот Неокатехуменальної Дороги. Настоятель сказав мені такі слова: «коли кількадесят років тому проводилися перші катехези Неокатехуменальної Дороги, всі священики у деканаті були проти мене. Сьогодні не один мені каже, що теж би їх хотів, але тепер це не є так легко». У нас теж не так просто, щоб люди прийняли Домашню Церкву, Неокатехуменальну Дорогу чи інші харизми віднови віри. Ще маємо чимало вірних, але маємо бути свідомими, що наші люди занурені у нехристиянську культуру, їм дуже важко жити згідно з тим, що ми проголошуємо.

Не один буде хотіти зберегти прекрасний звичай ходити до храму, але водночас буде спокушуваний увійти у компроміс з вірою і почати проголошувати, що аборти повинні бути дозволені, контрацепція має бути дозволена, інтимне життя до шлюбу та гомосексуальні відносини також і так далі. Бачимо це на прикладі інших країн. Нам, духовним особам, теж дуже важко, коли не бачимо мирян, які живуть згідно Євангелія. Потребуємо їхнього свідчення та прикладу. Для мене величезною допомогою є те, що бачу потяг до праведності у житті світських віруючих.

Сто років тому поляки здобули перемогу над більшовизмом. Чи 2020 може увійти в історію, як реванш марксистів, які захоплять владу у Польщі руками ж її власних дітей?


Думаю, що так не станеться у 2020 році і маю надію, що так не відбудеться ніколи. Але все можливо. Для нас важливим є дивитися на те, що відбувається, як на історію спасіння. Це найважливіший напрямок історії. Маємо місію реалізовувати це спасіння.

У тій самій сусідній Польщі не бракує священиків і богопосвячених осіб, які підтримують страйк радикальних феміністок, ЛГБТ, і навіть публічно критикують рішення Конституційного суду про заборону євгенічних абортів. Що б ви порадили католикам, які відчувають себе дезорієнтованими, а навіть зрадженими своїми ж пастирями?

Передусім це невелика група і не можна говорити про зраду пастирів. Мені здається, що ці нечисленні священики не стільки підтримують так званий Страйк жінок, скільки намагаються їх зрозуміти. Однак мушу визнати, що ніколи б не повірив, що представники духовенства могли б написати щось так поверхневе та далеке від духу віри та Євангелія. Оцінюю рішення Конституційного Суду, як дуже добру ініцівтиву. Треба додати, що суд тримався літери закону, того, що записане у Конституції Польщі і не міг вирішити по-іншому. Це визнали попередні очільники Верховного Суду, які в радикальній опозиції до нинішньої влади. З упевненістю можу сказати, що рішення Суду були тільки підтекстом до спроби революції і повалення влади, а передусім до революції у сумліннях молодого покоління поляків, так щоб у наступних виборах вони підтримали прихильників ідеології ЛГБТ і всього того, що з тим пов’язано.

Ви сказали, що не повірили б, що так відомі особи серед духовенства можуть у такий поверхневий спосіб висловлюватися. Але як це сталося?

Здається, що вирішальним є страх бути відкинутим домінуючою культурою, мейнстримом. Вони не готові стати другою категорією, бути окресленими провідними медіа, як старомодні та відсталі від реальності. У такій ситуації людина входить у компроміс. Бачимо це в інших країнах. Можна ще додати, що дуже добру відповідь на цей лист 25 священиків написав отець Генріх Дзядош SJ, багаторічний місіонер в Україні.

Отче Єпископе, що б відповіли страйкуючим на вулицях, які стверджують, що не можна вимагати від жінок героїзму та прирікати їх на страждання та догляд за хворою дитиною?

Часто можна почути, на перший погляд, правдивий слоган: «не можемо вимагати героїзму». У житті кожної людини стаються ситуації, які є на межі, важкими, кризовими. Від того як їх проживе, відреагує, залежить її радість, мир, щастя та вічне життя. Я теж мав такі ситуації, коли повівся погано, не героїчно. Це завдало мені великого смутку. Багато років ходив з молитвою, проханням до Бога, щоб у черговій важкій ситуації повівся, як людина. Бог був милосердним і дав мені цю благодать. Звичайно, ситуація жінки, яка дізнається про невиліковну хворобу своєї дитини є дуже важкою. Проте належить зробити все можливе, щоб їй допомогти повестися по-людяному, бути матір’ю, любити. Оскільки тільки любов надає сенс життю. Якщо жінка вирішить вчинити проти любові, то буде сильно страждати.

Вам не здається, що логічним наслідком абортів ненароджених немовлят з вадами розвитку буде евтаназія хворих дітей та літніх людей, адже вони також страждають і ускладнюють життя своїм ближнім?

Звичайно, без сумнівів. Можна побачити це на прикладі країн, де раніше вже людина вирішила поставити себе на місці Бога. Спочатку була лише мова про виняткові ситуації для літніх осіб. Сьогодні це пропонується дітям. Головною проблемою є страждання, яке людина не розуміє і відкидає. Якщо піде у цьому напрямку, створить у собі величезне духовне страждання і, можливо, пекло після фізичної смерті. Повинні проголошувати любов Христа, Який звільняє від страху перед стражданням і надає йому сенс.

Чи у випадках, коли дитина і так приречена на смерть після народження можна допустити можливість штучного переривання вагітності?

Не можна, бо це є людська істота і не маємо права до того. Так як 2 +2 = 4, так і тут: не маємо права змінювати істину, що кожна людська істота має бути вшанована, і тільки Бог (якщо хто хоче – природа) вирішує про смерть чи життя. Треба також підкреслити, що лікарі часто помиляються. Мої приятелі з Познані мають дитину. Під час огляду ЕКГ три лікарі сказали, що вони не мають шанс на здорову дитину, бо має незбалансований розвиток кісток, якщо виживе, то і так буде хвора. В результаті народилася цілком здорова дівчинка, Амелія. Звичайно ми інтенсивно молилися і можливо, що то було чудо. Можливою також є лікарська помилка. Проте лікарі помиляються і відбуваються чудеса! Таких історій є чимало.

Як Ви особисто ставитеся до пропозицій запровадження цивільних одностатевих зв’язків, як компромісного, серединного, варіанту, щоб не допустити легалізації «гей-шлюбів»?

Переконаний, що це погане рішення, тим більш Церква не може цього підтримувати, якщо хоче бути вірною своїй місії. Таке є бачення Конгрегації Доктрини Віри.

Якщо підтримуємо законодавчу охорону для гомосексуальних зв’язків, то тим самим створюємо умови для розвитку такого явища. Відомо, що все наше об’явлене розуміння людини і її сексуальності бачить в практиці гомосексуалізму щось внутрішньо суперечне з правдою про людину. Якщо гомосексуальні відносини є добрими, то це означає, що кожна форма сексуального вираження є доброю. І звичайно, що це тільки перший крок у вимогах середовищ ЛГБТ. Якщо ми підтримуємо цей крок, то тим самим кажемо, що немає нічого злого для людини у такому переживанні своєї сексуальності. Якщо такі зв’язки мають право на охорону, то кожний зв’язок також має таке право, у тому числі трьохособові, чотирьохособові, з тваринами тощо. Чому б ні?

Сексуальність, що настільки важлива і свята для кожної людини, реалізується всупереч з природою, а ми говоримо, що нічого не сталося. Проте це завжди викликає глибокі зранення особистості, незалежно від переконань, які відстоює конкретна людина.

Інтимні відносини без любові і плідності є отруєним солодощами. Святий Павло пише: «Хто грішить розпустою проти свого тіла грішить» (1Кор 6, 18).

Якщо залишаємо людину у ситуації фальшивого, незгідного з природою вживання сексуальності, даючи їй на це законодавчу охорону, то зраджуємо і цю людину, і Бога, який її полюбив і пролив за неї Свою Кров, щоб вона могла отримати Святого Духа, який веде до справжньої любові.

Це означає, що перестаємо вірити, що Любов існує і Христос Воскрес, щоб нас визволити до любові і життя, у якому все пронизується Його благодаттю. Відомо, що ми є дуже слабкими, але важливим є напрямок, у якому йдемо: чи до життя у чистоті і любові чи до життя у грісі розпусти.

Можна ще додати, що законодавче визнання одностатевих зв’язків веде до усиновлення такими парами дітей, а це означає і до підтримки сурогатного материнства.

У Польщі не поодинокими є випадки профанації святих місць, а світовий орден сатани оголосив, що буде проводити чорні меси за перемогу прихильників абортів. Чи не стаємо ми свідками вирішальної битви між Богом та його противником, і який внесок ми, як звичайні католики, можемо зробити для перемоги добра?

Схожі профанації відбуваються у США, Франції, Чилі та багатьох інших країнах. Подібно, ще більш радикальні профанації були в Північній Африці, коли прибули мусульмани, також у багатьох інших країнах, де запанував іслам. Особливо у першій фазі свого розвитку, коли можна сказати був у чистому вигляді. Які ж великі були профанації і на нашій землі і всюди там, де марксизм почав домінувати. Отже з факту профанацій святинь не можна зробити висновку, що триває вирішальна битва. У якійсь спосіб вона відбувається від смерті і Воскресіння Господа. Сестра Люція з Фатіми говорила, що Пресвята Діва Марія їй переказала, що вирішальне змагання буде на полі родини та подружжя. З впевненістю можна сказати, що ми є свідками великої атаки на родину і подружжя. А що ми можемо зробити? Навертатися кожного дня, жити, як дитина Божа, у ситуаціях, які дає нам Отець. Святої пам’яті Єпископ Ян Нємєц хворів, терпів і єднався з Господом, жертвуючи все за людей. Святої пам’яті брат Ян Матушик ОМІ служив людям своєю гостинністю і добрим словом. А що я? Це питання до кожного з нас. З впевненістю треба проголошувати з міццю Христа Воскреслого. Тільки зустріч з Ним реально змінює ситуацію, самих заповідей не достатньо. Думаю, що важливо подумати, що я повинен зробити, щоб жити вірою у сьогоднішньому світі. Обов’язково потребуємо спільноти віри. Яке є моє середовище віри?

Розмовляв Олександр Бучковський

Джерело:
Родина
Інтерв'ю 10:02 Четвер 0 721 Отець Василь Плахотка: «Довіртеся Богу, Він не остання наша надія, а єдина» Із настоятелем парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у місті Вараш Луцької дієцезії, отцем Василем Плахоткою ми порозмовляли про його покликання до священства, будівництво храму та життя парафії в часи карантину.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.