Старт домініканського душпастирства у Києві

Душпастирство як таке перед усім є процесом провадження людини до спасіння, супроводом на дорозі до Бога. Душпастирство спрямоване на зростання людини у вірі та у зрілості – як людській, так і християнській. Це також допомога у пошуку місця особи в Церкві та в світі. Для того, аби сформувалася душпастирська група, має бути місце, яке об’єднує. В даному випадку це наш Інститут. Там, де є люди, зібрані разом під духовним проводом священика – там між нами є Бог. І, звісно, душпастирство так чи інакше є частиною Церкви.

Ми чекаємо на студентів і слухачів Інституту, а також Навчально-катехитичного центру. Будемо раді бачити і наших викладачів. Загалом же це зустрічі відкриті: католицька (і некатолицька) студентська молодь Києва, парафіяни і особи в пошуку, а також всі, хто перебуває на шляху пошуку Істини зможуть почути тут щось цікаве та важливе для себе. Ласкаво просимо!

Домініканське душпастирство традиційно є різноплановим. Можуть бути біблійні, формаційні, дискусійні, мистецькі зустрічі. Виїзди в гори, спільні пікніки та пригоди, різні інші інтеграційні події.

Під час наших зустрічей часто можна буде почути фразу «академічне душпастирство». Цей вид душпастирства спрямований суто на студентську молодь, а також на викладачів. На тих, хто шукає однодумців та спільноту. Це також особливе місце зростання і дозрівання. В академічному душпастирстві молодь часто знаходить одне одного, згодом вже як пари вони готуються до шлюбу – а потім стають вже частиною інших форм душпастирства (парафіяльного, сімейного і т. д.).

Будучи студентом теологічного факультету в Любліні, я почав відвідувати зустрічі Домініканського академічного душпастирства. В певному сенсі опинився там через участь у Святих Месах, які служили домініканці у храмі святого Станіслава. Це були добре підготовлені Богослужіння – з якісним літургійним співом, добрими і влучними (а також короткими!) проповідями… Моєю першою душпастирською групою став хор, згодом почалося відвідування вже самих зустрічей.

Також у Любліні були цікаві зустрічі з циклу «Два амвони». На них запрошувалися два учасники, які мали різні точки зору на одну й ту саму тему. Або пояснювали певну тему зовсім по-різному, хоча їхні пояснення і були взаємодоповнюючими. Такі дискусійні зустрічі завжди збирали багато слухачів.

Вже ставши священиком, цікавий душпастирський досвід я отримав у Львові. Там я зауважив, що для душпастиря важливо перш за все бути доступним для людей, мати час для тих, хто потребує розмови, сповіді, іншої душпастирської опіки. Але фундаментальною для душпастирства так чи інакше є Свята Меса – без неї душпастирський супровід як такий не має надприродного виміру, це лише суспільний діалог.

Почнемо ми суботніми зустрічами о 18:00. Перед тим о 17:00 – Свята Меса, можливість сповіді. Щодо тем, то спочатку заплановані тематичні зустрічі, а згодом (наприклад, у ІІ семестрі) вдасться впровадити школу молитви, формаційний цикл «1000 і 1 питання про духовне життя» тощо.

Також є ідея щодо виїзду в гори разом із львівським душпастирством. Тут може бути ще багато задумів та ідей: григоріанський хор, підготовка міністрантів до Меси у домініканському обряді, формація чоловіків тощо. Час покаже, які з цих планів та в який спосіб виконаються.