Серце Ісуса, безмежної величі

Вперше Ісус об'явив свою славу, стаючи перед єврейським первосвящеником. Первосвященик запитав Його: «Чи ти єси Христос, Син Благословенного?» «Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних» (Мк 14, 61.62). Христос говорить про свій відхід до Отця, про те, що сяде по правиці Отця у безмежній величі. Свої його не впізнають. Господом знехтували, а Його любов відкинули, звинувативши у блюзнірстві, бо чинив з себе рівного Богу, говорячи, що сяде по Його правиці.

Потрібна була Його смерть, а потім воскресіння, щоб навіть найближчі учні переконалися, що Він дійсно є Сином Всевишнього. Потрібно було, аби Тома вклав свій палець у пробитий бік, щоб повірити. Тільки тоді учні Господа могли отримати ту певність, яка аж ціною життя дозволила їм визнати, що Син - відблиск слави Отця та відбиток Його істоти, підтримує все словом своєї міці, а звершивши очищення від гріхів, сів по правиці Величі на висотах (Євр 1,3).

Св. Гертруда, бенедиктинка, одна з найбільших середньовічних містичок і найвідоміших постатей в історії Церкви, казала: "Навіть коли б мудрість всіх людей та ангелів з'єдналась, не була б спроможна сформувати жодного слова, яке могло б передати безмежну велич Ісуса".

Велич – це своєрідна досконалість, авторитет, що вже сам по собі спонукає до поваги. Цей титул давали правителям, царям, понтифікам. Така гідність, однак, насамперед належить Христу, Який, будучи Богом, через це є найбільшим монархом, що перебував у світі,оскільки Він є Царем Всесвіту.

Ісус є повний величі у житті, коли чинив чудеса і коли висів на хресті. Був сповнений величі, коли наказував демонам залишити свої жертви, тоді як юрби з тривогою питали: "Хто ж Він, що і нечисті духи Йому слухняні?" (пор. Лк 4,36). Ісус був зодягнений у велич, коли на горі проголошував блаженства для всіх поколінь та всіх віків; коли промовляв страшні слова «горе вам» до нещирих фарисеїв.

Яке ж Ісус мав справляти враження, коли без страху відходив від тих, хто тримаючи в руках каміння, хотів Його позбавити життя! Або ж тоді, коли одним звичайним словом викликав Лазаря з гробу чи повернув до життя юнака з Наїн та дочку Яіра. Сповнений величі, Він наказав вітру та бурі мовчати на озері Генезарет. Його велич була підтверджена словом Отця, коли на горі Табор перед учнями показав блиск своєї неземної слави!

Велич володаря найбільш виявляється в його милосерді, пробаченні провин... І так було у випадку Ісуса, коли Він став перед своїми катами. Яким величним було Його мовчання перед Пилатом і перед Іродом! На Голгофі виявляється велич Ісуса, коли Він пробачає своїм катам та переконує доброго розбійника, що цього самого дня Він буде з Ним у раю. Скільки величі було в Його смерті! Чудеса, що її супроводжували (землетрус, роздерта завіса святині...) проголошували Його Божественність і велич. Його сповнена величі смерть навернула римського сотника. Найбільшим блиском Божественної величі Христос засяяв у момент свого воскресіння. Це звершилось без свідків. Натомість Христа, що возносився у повноті своєї величі до неба на Оливній горі (пор Ді 1,2-12), бачило кількасот присутніх там осіб.

Повнота величі Христа виявиться знову наприкінці світу, коли Він прийде судити живих і мертвих, несучи одним вічне спасіння, іншим - засудження. Однак це буде зовсім інша велич, що відрізняється від величі земних правителів, бо Його велич сповнена милосердної любові, яка не ламає надломленої очеретини і не гасить тліючого гноту. Його велич триває вічно, щоб вічно любити.

Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ