«Харизмою нашого Згромадження є проголошувати Боже Милосердя», – пояснює сестра Гіацинта Моторна ZSJM. А раніше, коли навчалась у Луцькій школі №3 та Волинському національному університеті, її звали Наталією. Переїхати в заокеанську країну дівчина з професією «соціолог» й не могла уявити собі. Нині ж побачити її у рідному місті – це рідкісна нагода поговорити про життя. «Чому Бразилія тепер моя домівка – один Бог знає. Це по-суті третє моє місце, де я довше працюю та реалізую своє служіння».
Як так склалось, що безтурботна дівчина зі студентської лави пішла у монастир? І як сприйняли рідні такий вибір?Батьки мої (вже пенсіонери), як кажуть, релігійні, з татового боку – з православним віросповіданням, мама ходить до костелу. Є ще молодший брат, вже одружений, та має дітей. Про те, щоб присвятити себе Богу, я почала думати на третьому курсі університету. Якось Господь почав мене кликати, я почала про це задумуватись. Вплив на моє духовне становлення мав о. Казимир Зайонц, вікарій з луцької катедральної парафії (він помер кілька років тому), якому я дещо допомагала при парафії. Знала його, як дуже доброго священика, він став моїм сповідником і духовним наставником саме тоді, коли розпізнавала своє покликання, і цьому посприяв. Я йому безмірно вдячна і сподіваюсь, тепер він за мене заступається у Небі. Також тут працювала сестра Тереза Лозовська зі Згромадження Сестер Святої Родини, яка сильно вплинула на моє загальне світобачення і трохи відкрила, що таке життя спільноти.
Для рідних уявлення про монастир було таке, як у православній практиці: тобто що звідти сестри практично не виходять, нікого не бачать і знаходяться на одному місці. Спершу було важко, але Бог допоміг. Коли склала перші обіти, поїхала до Бердянська, де в той час будували храм. Я допомагала при ньому займатися з дітьми й дорослими на катехезах, а також у центрі «Карітас» працювала з групами бідних людей, для яких було організовано їдальню. Через 3 роки скерували мене до Дніпродзержинська (зараз це місто Кам’янське), в якому впродовж 8 років я була відповідальна за катехезу – мала можливість їздити на різні парафії де нас запрошували, і намагалась проголошувати Боже милосердя людям.
У Кам’янському я з іншими сестрами відвідувала психіатричний шпиталь для дітей. Мала зустрічі із групою ініціативних людей «Віднови у Святому Дусі», яка зродилась зі «Школи євангелізації»: разом ми ходили в місцевий парк, співали, грали, розмовляли (особливо у передпасхальний час), відвідували із невеличким образком «Ісуса Милосердного» онкохворих та молилися. Крок за кроком я з ними на зустрічах увечері ділилась досвідом і зауважила, як глибоко Слово Боже торкається людей та змінює їх. Я дуже дякую Богові та їм за увесь спільно проведений час. На початку я думала: ну, добра монахиня мусить молитися, а в світської людини є сім’я, робота, то одне, то інше. Проте побачила, що наші молитовні зустрічі дають великі плоди у їхньому житті. Можна сказати, в Кам’янському я пережила другий етап глибокої зустрічі із Словом Божим.
Що входить в обов’язки зараз?
Я відповідаю за нашу чернечу спільноту в Бразилії і за формацію тих дівчат, які зголошуються до Згромадження, бажаючи служити Богу. Тут є для них формаційний дім (єдиний на всю країну), в якому вони проходять етап постулату, новіціату, складають перші обіти. На зустрічах ми читаємо фрагменти Біблії, пояснюємо і роздумуємо над Словом Божим. Цей час посвяти себе Богові вчить терпеливості. Кожну другу середу ми організовуємо зустрічі «Lectio divina» з молитовним читанням Святого Письма, на яких пробуємо показати важливість Слова Божого в житті.
Мабуть, довелось вивчати крім англійської ще інші іноземні мови?
Як приїхала в Бразилію, то знала практично лиш декілька слів. На приготування багато часу не мала. Тут використовується португальська мова у бразильському варіанті. По-суті, вчила вже її тут, і з ласки Божої сьогодні можу вільно спілкуватися. Зрозуміло, що не розмовляю до кінця вірно і багато ще допускаю помилок. Дійсно не вистачає часу, щоб узятись за граматику.
В яких країнах вже побували?
Нас від Луцька відділяє 11 тисяч кілометрів. Тож я повертаюсь в Бразилію, як коли, через Польщу, Голландію, Португалію, Німеччину, Швейцарію. Ніхто з моєї сім’ї так далеко не подорожував, і коли від’їжджала, рідні були приголомшені такою великою відстанню між нами. Пізнати інших людей, вивчити нову мову – це одне з моїх прагнень, яке реалізував Бог.
Пригадайте своє перше враження від Бразилії, знайомство із людьми до котрих скерував Господь.
Беззаперечно, дуже велика різниця в природі. Клімат інший, мова інша, їжа інша. Я знала, що в Бразилії дуже багато фруктів, одначе все ж була вражена їхнім розмаїттям на столі. Це велика, гарна країна. За 8 років я призвичаїлась і почуваю себе дуже добре. Я знаю, що це велика благодать Бога, який завжди йде перед нами, куди б нас не посилав, і так само є близько нас в будь-якій ситуації, коли ми переживаємо.
Місто Куритиба – великий мегаполіс з 2 млн. населення. Його називають європейським, воно дуже гарне, тут живе багато представників української, польської, німецької, італійської діаспор. Люди переважно відкриті, щирі та дуже емоційні. Навіть коли їм важко, при зустрічі відповідають, що все у них добре. Порівнюючи з українцями, бразильці за темпераментом більш радісні. Я це зауважила, перебуваючи в Україні. Навіть переживаючи важку ситуацію затяжного локдауну, коли церкви були закриті і відбувалися богослужіння онлайн, в місцевих людей проглядалась надія і хоч невелика радість. Ми тут допомагаємо у санктуарії Божого милосердя монахам з ордену отців-маріянів. Мала змогу трохи подорожувати, звіщаючи Боже милосердя, зокрема побувала на півночі, на одному півострові біля Бразилії.
До речі, як святкують Великдень у Бразилії?
Нема такої традиції, як у нас, освячувати великодні страви. Хіба що у санктуарії, де ми прислуговуємо, священики окроплюють кошики вірних, польського походження. У другу неділю після Пасхи відзначаємо свято Божого милосердя. Приходить людей стільки, що не вміщаються в святині. Тому ми робимо величезний намет зі сценою на відкритому повітрі, і кожного дня протягом великодньої октави відбуваються зустрічі, молитви, адорація, євангелізаційні концерти. На свято приїжджає багато священиків. Санктуарій для багатьох дуже важливий, отці-маріяни (які мають у Бразилії свою провінцію), багато працюють для проголошення Божого милосердя. Вони вже 19 років організовують зустрічі «Конгрес Милосердя», на які з різних частин Бразилії з’їжджаються шанувальники цього культу.
Але епідемія коронавірусу, очевидно, вплинула і на ритм життя бразильців?
Час, який ми переживаємо, є дуже складний в усьому світі. Часто при цьому люди наче втрачають землю під ногами. Але християни перебувають, можна сказати, в більш комфортній ситуації, бо мають надію на Бога. Відколи почалась пандемія, в нашому регіоні Бразилії церкви відкриті протягом дня, але люди не можуть приходити на Меси. І ми щодня на сторінці нашого згромадження у фейсбуці з 22 до 23 години транслюємо Адорацію Пресвятих Дарів у тиші. Така ініціатива сприяє тому, щоб людина на завершення дня хоча б трохи могла перебувати з Богом. Також сестри чергують, щоб кожного дня приготувати роздуми фрагменту Євангелія і надсилати їх людям. Таким чином допомагаємо почути Бога сьогодні.
Що тепер для сестри Гіацинти найголовніше?
Практично вже 21 рік я знаходжусь в Згромадженні Сестер Ісуса Милосердного. Якщо йдеться про будь-яке покликання, то щоб розпізнати його, треба з іншими радитися, розмовляти, але передусім слухати себе. Адорація, Пресвята Євхаристія і Сповідь – це час, де дійсно можна почути, що Бог хоче сказати нам. Ісус Милосердний – це найважливіший скарб, який я маю в своєму житті. Тож хай Господь благословляє вас кожного дня і допомагає досвідчити Його милосердя. Цього вам бажаю від усього серця.
Ольга Харів
Фото з архіву «Згромадження Сестер Ісуса Милосердного»
Довідка: Згромадження Сестер Ісуса Милосердного засноване блаженним о. Міхалом Сопочком у середині минулого століття. Це міжнародна монаша спільнота, яка поширює культ Ісуса Милосердного. В Україні сестри працюють з 2005 року. Молитвою та жертовним служінням ближнім вони невпинно випрошують Боже Милосердя для світу, зокрема – благодать милосердя для помираючих і благословення Боже для священиків та богопосвячених осіб.
Джерело: Луцька дієцезія
День зосередження lectio divina в Більшівцях Травень, це вийнятковий місяць молитви із Пресвятою Дівою Марією. Саме у цей час, 8 травня, у “Домі Мами”, що у Більшівцях відбувся День зосередження lectio divina, на який приїхали миряни із Коломиї.
Храмове свято на честь святого Станіслава єпископа та мученика в Буську
В Інституті Богословських Наук заснована Дієцезіальна школа сакральної музики
Новий хранитель Всеукраїнського санктуарію Матері Божої Святого Святого Скапулярію
Новини з України Тихе служіння 11 років тому у Мукачівську дієцезію приїхав священик зі Словаччини. Він не зробив революцію чи переворот, але щоденно служив сповідаючи, проводячи Святу Месу, відвідуючи хворих, катехизуючи дітей, уділяючи таїнства Хрещення, першого Причастя, Вінчання та все інше, що було потрібно.Схожі новини
