Цей день в історії Католицької Церкви (27 листопада)

1071 року армія Візантійської імперії зазнала нищівної поразки від турків-сельджуків у битві під Манцинкертом. Імператор Михайло Дуда був у відчаї і написав Папі Римському Григорієві VII листа з проханням закликати європейське лицарство допомогти знесиленим православним братам. Хоча сам Понтифік підтримав цю ідею з великим ентузіазмом, його авторитету не вистачило, щоб мобілізувати серйозні сили. Коли 18 листопада 1095 року Клермонський Собор, скликаний Папою Урбаном ІІ, розпочав роботу, більшість учасників (чотири тисячі духовних осіб і близько тридцяти тисяч мирян) зовсім не планувала брязкати зброєю та покидати свої замки задля війни за Святу Землю, розповіді про яку для багатьох були на рівні легенд. Понтифік розпочав роботу Собору з розгляду цілком звичних для тогочасної Церкви справ: питання про відлучення короля Франції Філіпа І за розлучення з дружиною, проголошення «Миру Божого» (припинення будь-яких чвар у визначенні дні тижня та свята) тощо. Також на Соборі виступили посланці візантійського імператора Олексія І Комніна, які описали трагічну ситуацію на Святій Землі, де панували язичники (тоді ними вважали й мусульман). Їх увічливо вислухали, але здавалося, що цим усе й обмежиться. Собор завершувався, і його учасники вже збиралися покидати Клермон, коли Папа несподівано виступив перед «усім Божим людом». «Народ, упертий і бунтівний, не вірний Богу духом своїм, вдерся на землі християн, спустошив їх мечем, грабунками, вогнем», – так описав Понтифік ситуацію на Святій Землі. Він закликав: «Підводьтеся й пам’ятайте діла ваших предків, звитягу і славу короля Карла Великого, його сина Людовіка й усіх інших правителів ваших, які зруйнували царства язичників і розширили межі Святої Церкви… І коли станеться у вас сутичка з ворогом, нехай усі в один голос гукнуть Боже Слово: “Так хоче Господь”». Не забув Понтифік і про матеріальну мотивацію: він нагадав, що Єрусалим і землі навколо нього родючіші, ніж будь-де. На відміну від розповідей послів імператора, до заклику Урбана ІІ дослухалися з великим ентузіазмом. Наступного дня було узгоджено дату початку походу, 15 серпня 1096 року, та призначено його духовного опікуна – Адемара Монтейльського, єпископа Ле-Пюї. Духовенству наказали присвятити проповіді заклику до походу. Так розпочалася одна з найсуперечливіших і водночас найромантичніших пригод в історії Католицької Церкви та середньовічної Європи, яка лише у XVIII столітті отримає свою назву – хрестові походи.Павло Зінченко, Католицький Медіа-Центр

По темі:
Цей день в історії Католицької Церкви (25 листопада)
Цей день в історії Католицької Церкви (18 листопада)
Цей день в історії Католицької Церкви (11 листопада)