Проект «Їжа на кожен день», який реалізовувала Асоціація милосердя «Еммануїл» у рамках акції «Папа для України», закінчився ще в квітні. Саме тоді мешканцям прифронтових селищ були видані близько 40 найменувань овочів і посівна картопля. Однак це один із тих проектів, що не закінчуються роздачами чи звітами, – він «росте і дозріває».
Про це повідомляє сайт «Папа для України». Люди, які живуть біля самої лінії зіткнення, за ці чотири роки воєнних дій неймовірно виснажились від війни, втомились переховуватись у підвалах і перебиватися «гуманітаркою». Вони хочуть нормального життя, безпеки й упевненості в завтрашньому дні. Саме тому люди засівали городи навіть між обстрілами – головне було вкинути насіння в землю та сподіватися на урожай, на життя, на мир. А городи, які зараз буяють зеленню, дають хоч якусь ілюзію нормальності і вселяють надію на забезпечену їжею зиму.
Сім’ї, які в рамках проекту отримали насіння для посадки, мають типові для цієї місцевості історії: обстріляні, зруйновані будинки, поранення, втрати. Це люди, які на початку бойових дій пробували кудись виїжджати, поневірялись, а потім повертались у своє напівзруйноване жило, бо дім є дім.
Так трапилось і з сім`єю Бикових із смт. Луганського. У сім’ї – двоє неповнолітніх дітей. Вони з гіркотою згадують 2015 рік, як почалися обстріли і їм нікуди було виїжджати. Родина тоді на два тижні тікала в сусіднє село, де було бомбосховище. А коли повернулися додому, то в будинку вже не було ні вікон, ні стелі, а дах нагадував сито. Тоді вони не знали як жити далі. Будинок ремонтували з підручних матеріалів, з городу витягували уламки, щоб засадити землю. Коли розпочався проект «Їжа на кожен день», родина дуже зраділа можливості отримати насіння, бо для них, за будь яких умов, засаджений город дасть можливість забезпечити себе на всю зиму овочами й консервацією.
Часом війна не просто вривалась у дім градами чи друзками, а прокладала лінію розмежування між сусідами, родичами, коханими. У смт. Луганське, жила сім’я Світлани Колесник. Із початком боїв посилилия конфлікти між нею й чоловіком. До війни все ніби було добре: робота, будинок, щастя. Потім – тікали від війни, винаймали житло, почалось безгрішшя, скандали. Зрештою, додому Світлана поверталася сама з дитиною, зараз живе у зруйнованому обстрілами батьківському домі. Хоч і вдалося влаштуватись у школу на півставки, коштів не вистачає навіть на необхідні речі. Допомагає город. За надане насіння вона дуже вдячна, бо засаджений город дає надію, що вона і дитина матимуть що їсти.
А Ірина Івашова з Бахмутки живе з родиною в так званій «червоній зоні», тому кулі та снаряди часом залітають у її двір. Розповідає, що одразу за її городом вже починається непідконтрольна територія. Жити там украй небезпечно, але покидати власний будинок і роботу родина Ірини не хоче. Пані Ірина працює вчителем молодших класів у школі, а її чоловік на залізниці. Їхні доньки переїхали в безпечні місця, кличуть батьків до себе, але ті відмовляються, бо знають, що діти самі живуть на орендованих квартирах. Тож життя під кулями триває. Родина тримає невелике господарство та город. Місце є, але не завжди є чим садити, тому вони також дуже зраділи насінню для посадки.
Загалом за час проекту 11500 мешканців прифронтових територій отримали допомогу у вигляді насіння овочів. Минулого року в рамках проекту «Їжа на кожен день» було зібрано понад 700 тон овочів, і цьогорі, разом із нашими бенефіціарами сподіваємося на щедрі врожаї.
До Бердичева вирушать деканальні паломництва Особлива ситуація в Україні та діючий військовий стан внесли корективи у святкування урочистості Матері Божої Святого Скапулярію в Бердичеві.Схожі новини
