Новий проект у рамках акції «Папа для України» на Донбасі

Про це повідомляє сайт акції «Папа для України».

Головна мета проекту «СОС Дитячі містечка. Україна» – продовжити негайно реагувати та допомагати з раннього відновлення за фінансування акції «Папа для України» на підконтрольній території: зменшити вплив конфлікту на життя вразливих дітей і їхніх сімей/прийомних сімей, переконавшись у тому, що діти захищені й у змозі продовжувати розвиватися в Луганській області; надати сім’ям упевненість, що вони не залишаються зі своїми проблемами сам на сам.

Матеріальна допомога для підготовки до зими, ліки, медичні послуги, психологічні та психотерапевтичні консультації, а також акушерські набори для вагітних і набори для новонароджених – усе це було заплановано в рамках проекту, який тривав із грудня 2017 по березень 2018 року в Попаснянському, Новоайдарському і Станично-Луганському районах (уздовж лінії зіткнення), Старобільську і Старобільському районі та Сєвєродонецьку. Проект охопив 5554 прямих бенефіціарів (із них – 2869 дітей) та 287 непрямих – це навіть більше, ніж планувалося спочатку. Зокрема, економія коштів на допоміжних витратах (офісних, орендних і комунікаційних) дозволила задовольнити індивідуальні потреби ще 25 сімей (78 дітей) у Станично-Луганському районі Луганської області. Із них 15 сімей багатодітні, у яких загалом виховують 61 дитину.

Фахівці з соціальної роботи постійно займаються моніторингом потреб таких сімей. Загальне збідніння, обмежений асортимент у магазинах уздовж лінії зіткнення та високі ціни на дитячі товари дуже зменшують спроможність деяких батьків придбати одяг, взуття, підгузки та спеціальні засоби гігієни для дітей. Сім’ї змушені економити на найнеобхідніших у побуті речах. Вивчивши потреби, на яких наголошували батьки маленьких дітей, представники місцевого самоврядування і співробітники соціальних служб у Станично-Луганському районі, організатори акції придбали двоярусні ліжка й матраци для дітей, письмові столи, лінолеум, постільну білизну, бойлери, будівельні матеріали та інші речі, необхідні у побуті сімей.

«Допомога, яку "СОС Дитячі містечка. Україна" надавали в рамках ініціативи «Папа для України» була важливою і вчасною, – вважає координаторка проекту Катерина Дуванська. — Люди збиралися, спілкувалися, а ми чули, про що вони говорять, які в них є потреби в сірій зоні. Ми також робили фокус-групи, щоби розуміти, із чим потрібно працювати в регіоні та які проекти на майбутнє створювати, аби охопити якомога більшу кількість людей.

Наприклад, Станично-Луганський район дуже довгий і територіально розгалужений. Транспортне сполучення – проблемне. Ще з минулого проекту ми зрозуміли, що по Станиці Луганській допомогу доцільніше розвозити в місця найбільшого скупчення клієнтів і там видавати їм за місцем проживання. Щоби приїхати з іншого кінця району й отримати гуманітарну допомогу в Станиці Луганській, сім’ї потрібно було б витратити 150-250 грн, а не кожна може собі це дозволити.

Цьогоріч зима була затяжною і сніжною. Села, розташовані не біля основної траси, практично не чистили снігоприбиральними машинами. Їх замело настільки, що люди не могли виїхати. У січні нашій мобільній бригаді вдалося розвезти продуктові набори у найвіддаленіші з них. Одразу після цього через погодні умови на два тижні паралізувало транспортне сполучення, і ці населені пункти залишилися ізольованими. Продукти в магазини не завозили. Завдяки дитячим наборам, які ми завезли, люди змогли перечекати цей час. Були в наборах і деякі медикаменти, зокрема жарознижувальні препарати для дітей. По лінії розмежування працювали на виїзді наші психологи. Їхня підтримка для людей була дуже важливою. Наприклад, у Попаснянському районі людям просто нема куди звернутися зі своєю проблемою – вузькопрофільних спеціалістів, психологів нема. Чимало сімей говорили про те, що в сірій зоні їм потрібен якийсь кризовий центр, де вони б могли отримати психологічну, психотерапевтичну допомогу й підтримку».

Марина Трифонова орендує в селі Лопаскіне Новоайдарського району будинок. Батьківська оселя лишилася на непідконтрольній території, туди жінка зараз не їздить, має трьох дітей. Старшій донечці в травні виповниться три роки. У середньої, півторарічної, від народження ліва ручка тільки до ліктя. Молодшому сину – два місяці. Народжувала його в Старобільску. «Це далеко від нас, – розповідає жінка, – тому спочатку мене поклали в лікарню в Новоайдарі, де я лежала 10 днів, а коли почалися перейми, мене відвезли до Старобільська. Тоді була сильна заметіль. Звичайно, дуже складно одній з трьома дітьми. Батьків вже нема. Жила зі співмешканцем. Посварилися, він пішов. Приходить провідувати дітей, але допомагати не може – до війни працював у Луганській ОДА, а зараз сам живе на гуманітарку. У селі близько 30 людей, працювати ніде, тож акушерський і післяпологовий набори від "СОС Дитячі містечка. Україна" був дуже на часі. А після пологів мені дали ще й набір для немовляти: ванночку, підгузки, пральний порошок, горщик, комбінезон, штанці, шапочку та засоби дитячої гігієни. Звісно, усе знадобилося, і я за це дуже вдячна».

«Акушерський набір для мене зараз дуже актуальний, – сміється Настя. – Хоча допомагали нам не тільки цим. Ще дитячим харчуванням, одягом та взуттям». У рідній Станиці Луганській пологовий будинок зачинений, тож зараз жінка на 40 тижні вагітності перебуває за 100 км від домівки – у пологовому будинку в Біловодську, куди «швидка» їхала майже дві години. Чекає на дівчинку. Навіть ім’я вже є – Єва.
Це буде друга дитина Насті. Первістку Олександру майже 3 роки. Його батько загинув, так і не побачивши сина. У його машину потрапив снаряд, коли Настя була на 16 тижні вагітності. «Тоді було важко, – пригадує жінка. – У червні 2015-го навіть «швидку» не можна було викликати. Їхали на власній машині. Ані світла, ані зв’язку з родичами. Переживала страшно. Тепер набагато спокійніше. Син зараз із моїм цивільним чоловіком. Ми не розписані, бо вирішили, що зробимо це, коли скінчиться війна, і Донбас знову стане Україною. Ми дуже втомилися. Люди озлоблені».

Даша Литвинова зі Станиці Луганської працює на залізничній дорозі електромеханіком. Там же черговим працює і її чоловік. У лютому жінка народила хлопчика, і дуже  вдячна за обидва набори – акушерський і для новонародженого. Як і Тетяна Осадчук із Золотого, яка свого первістка народила на початку березня. Колись вона працювала на шахті, а зараз розлучена і живе з дитиною на держвиплати та гуманітарну допомогу.

Ірина Базаєва зараз живе в Золотому. Із вікон видно рідний Первомайськ, звідки вони з чоловіком виїхали наприкінці липня 2014-го. Чоловік із Золотого. Тут, у квартирі його батьків, сім’я і живе з мамою. Батько помер. Недавно в них народився первісток. Народжувала його Ірина в Лисичанську. Оскільки від Золотого туди добиратися 40 км, жінка лягала в лікарню заздалегідь.  І також отримала акушерський і післяпологовий набори в рамках проекту. 

Хоча сама Ірина до декрету працювала кравчинею – і в державному ательє, і на дому, а чоловік і зараз працює на шахті «Гірська», за допомогу Ірина дуже вдячна. Адже й ті, у кого лишилася робота, відчувають труднощі. Держава не надає допомогу мешканцям «сірої зони», вони виживають самостійно й на допомогу міжнародних гуманітарних організацій, але ситуація із їхнім життєзабезпеченням також складна.

Найбільш гострі проблеми по лінії розмежування – медичний супровід і закупівля медикаментів. Не у всіх сімей є гроші на необхідні й часто дорогі ліки, особливо для дітей із хронічними захворюваннями або з інвалідністю. Деякі препарати було важко знайти навіть «СОС Дитячі містечка. Україна», які мають зв’язки з аптеками й із провізорами, що можуть замовити препарати в будь-якій точці країни. Є труднощі з тим, щоби потрапити до вузькопрофільних спеціалістів – по лінії розмежування їх не знайти. Найближчі – у Лисичанську або в Харкові. Акція «Папа для України» допомагає їм із цим.

За темою:
Акція «Папа для України»: 2600 дорослих і дітей з лінії фронту отримали засоби гігієни та продукти харчування
«СОС Дитячі містечка Україна»: триває допомога в межах акції «Папа для України»
На Донбасі триває новий проект допомоги в рамках акції «Папа для України»