Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » У Хмельницькому згадували «Подільського Йоана Марія Віаннея»
14:00 Понеділок 0 566
15-02-2021, 14:00

У Хмельницькому згадували «Подільського Йоана Марія Віаннея»

12 лютого у костелі святої Анни на Гречанах у Хмельницькому була звершена Свята Меса за о. Вітаутаса Меркіса SJ, який двадцять чотири роки був настоятелем цієї парафії і відійшов до Дому Отця 1 лютого у литовському Каунасі.
На початку всіх присутніх привітав настоятель парафії о. Тадеуш Сарота SJ та подякував за спільну молитву і пам'ять про будівничого храму та катехетичного дому.


Євхаристію очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, якому співслужили канцлер о. Павло Басистий (який до речі служив міністрантом при о. Меркісі), о. Станіслав Завальський, який 14 років у нього був захристиянином, місцеві священики з Товариства Ісуса та інші пресвітери, які приїхали вшанувати цього невтомного душпастиря Поділля. У проповіді дієцізіальний економ та єпископський вікарій для м. Хмельницького о. Віктор Ткач МIC, який багато років з о. Вітаутасом працював, декілька разів наголошував, що це був дійсно святий священик, перший (проте не останній) таємно висвячений священик у Радянському Союзі, якому влада дозволила приїхати на Поділля лише для того, щоб похоронити рештки католицької спільноти у Хмельницькому. Проте у землю він кидав ще й Боже Слово, яке тепер видало стократний плід і жодне місто в Україні не може похвалитися такою великою кількістю вірян на недільних Месах, що без сумніву було також результатом його праці. Особливою рисою о. Вітаутаса була його працьовитість та покора, адже він міг через все місто їхати з тачкою, накладеною інструментами, щоб допомагати у будівництві іншого костелу. Одним із життєвих гасел цього невтомного священика було – служити Богу через ближнього, адже хто служить ближньому, той служить Богу.


На завершення Святої Меси парафіяни, які знали при житті о. Меркіса, могли поділитися своїми спогадами. Так, зокрема, за радянських часів священику офіційно було дозволено виходити за межі парафії хіба що для похорону чи для відвідин хворих. І одного разу їдучи у хуртовину до одного чоловіка у далекому селі, таксист зупинився у полі, бо далі дорога була задута снігом. І отець Меркіс попросив водія почекати на нього, поки він висповідає хворого і уділить йому Святе Причастя. А сам через поле протоптуючи собі дорогу, пішов у село. І коли повернувся, то таксист вийшовши з машини, впав на коліна і поцілував священику ноги, бо якщо задля одного хворого іде у хуртовину, то дійсно Бог існує. І те, що після двадцяти років, які він покинув Україну, католики досі пам’ятають свого колишнього настоятеля свідчить, про те, що він залишив по собі добре свідчення священицького служіння. Не дарма, єпископ Леон сказав, що слухаючи свідчення про молитву, працю та скромне життя о. Вітаутаса Меркіса, йому приходить на думку, що це був наш «Подільський святий Йоан Марія Віанней», який теж приїхав до зруйнованої французькою революцією парафії, а залишив після себе живу християнську спільноту. Після Святої Меси присутні мали можливість переглянути короткий фільм про о. Вітаутаса та почути його задокументовані спогади про Україну.


У всіх свідченнях спільним знаменником було те, що це був дійсно святий священик, тож будемо надіятися, що подільська земля та зокрема орден єзуїтів колись у майбутньому поповниться ще одним канонізованим святим.


Олександр Бучковський
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.