Роздмухати іскру миру

Насамперед розкажіть, будь ласка, як і коли в Ордені виникла ідея відзначення Домініканського місяця миру.

– Ідея проводити щорічно Домініканський місяць миру з’явилася у зв’язку з 800-літнім ювілеєм Ордену Провідників, який ми святкували 2016 року. Саме тоді Генеральний магістр о. Бруно Кадоре ОР разом зі своєю Радою прийняли рішення, аби щороку в грудні увесь Орден, тобто брати, сестри та домініканці-миряни, концентрували свою увагу на якомусь місці світу, на конкретній країні, де бракує миру і де відбуваються певні події, що перешкоджають миру там утвердитися.

А чому обрали саме грудень?

– Орден Проповідників, заснований св. Домініком, був затверджений Папою Гонорієм ІІІ 22 грудня 1216 року. Саме тому грудень обрано Домініканським місяцем миру. Перший Домініканський місяць миру був присвячений Колумбії 2017 року, другий – Демократичній Республіці Конго 2018 року, третій – Індії 2019 року, і, нарешті, четвертий, 2020 року – Україні. Тож з 2017 року в цьому проекті вже взяли участь чотири континенти: Південна Америка, Африка, Азія та Європа.

Яким чином Україна цьогоріч опинилася в центрі уваги? За якими критеріями щороку обирають країну, на яку буде спрямована молитовна й фінансова підтримка?

– Конкретно організацією Домініканського місяця миру займається орденська комісія «Справедливість і мир». Керівник, або промоутер цієї комісії, яким упродовж останніх років був о. Майк Діб ОР, має заздалегідь зорієнтуватися, у якому куточку світу на даний момент є проблеми з миром і, якщо є така можливість, а також якщо це відповідатиме певним домініканським критеріям, пробує організувати Домініканський місяць миру, присвячений цій країні.

Критеріїв є принаймні три: у даній країні вже певний час триває якась гуманітарна криза чи катастрофа, як-от війна, голод, біженці, переслідування тощо. Крім того, в цій країні повинні служити домініканці. І, врешті, домініканці тут мають бути якось залучені до діяльності, що сприяє поширенню і промоції миру. Власне, за всіма трьома критеріями Україна відповідала тому, щоб їй міг бути присвячений Домініканський місяць миру. У нас, станом на 2020 рік, вже 7 років триває війна під патронатом Росії, є анексовані території, є біженці, переселенці, є багато тисяч вбитих у цій війні, десятки тисяч поранених і калік. Домініканці ще з 90-х років минулого століття мають в Україні свій вікаріат. І також дієво долучилися та продовжують долучатись до допомоги постраждалим від наслідків цієї війни.

Йдеться передусім про наш домініканський Центр св. Мартіна де Поррес у Фастові, який займається реабілітацією дітей з проблемних родин та свого часу прийняв біля 30 груп дітей з прифронтової зони на Донбасі. Ці діти змогли досвідчити мирну обстановку, побачити Україну не через призму пропаганди, але наживо, особисто, переконатися, що Україна про них турбується і їх приймає. Насичена програма перебування у Фастові у більшості з цих дітей змінила світогляд, вони поверталися додому з позитивними враженнями, з надією мирного життя і закінчення війни на Сході України, тобто в їхніх рідних місцях.

Які конкретні заходи вже відбулися, тривають або ще заплановані в рамках ініціативи в Україні та інших країнах, де домініканці своїм служінням сприяють відновленню та зміцненню миру в суспільстві?

– Передусім була проведена ґрунтовна підготовка. Зокрема, зроблені презентації про присутність домініканців в Україні, включаючи сестер та домініканців-мирян. Ще раніше, влітку 2019 року, в Мадриді, під час щорічної зустрічі Європейської частини домініканської комісії «Справедливість і мир», я представив зібраним там домініканцям ситуацію з гібридною війною в Україні, говорив про вплив російської пропаганди на громадян України, а також і на світове суспільство. Десь тоді й народилася ідея присвятити наступний Місяць миру Україні. З боку Ордену, як я вже казав, відповідальним за це був о. Майк Діб ОР, промоутер комісії «Справедливість і мир» в цілому Ордені, а з боку України був призначений я, як промоутер цієї комісії в Польській провінції, до якої належить наш Вікаріат України.

Крім представлення загальної інформації про війну в Україні, була також опрацьована інформація про перебування дітей з Донбасу в нашому Центрі св. Мартіна де Поррес у Фастові. Були відзняті декілька відеороликів-свідоцтв, у яких ці діти ділилися своїм досвідом життя в умовах війни й обстрілів, а також враженнями про перебування у Фастові та мріями про майбутнє. Були зібрані фото з цих заїздів дітей до Фастова, а також фото перебування домініканців, а саме о. Михайла Романіва ОР, у прифронтовій зоні. Також варто згадати наш Інститут св. Томи Аквінського в Києві, у якому на катехитичних курсах почали навчатися світські капелани з Християнської служби порятунку для служіння на Донбасі. Вони також виступили співорганізаторами заїздів дітей до Центру св. Мартіна де Поррес.

А на майбутнє, надіємося, що й надалі – в міру наших можливостей – інформуватимемо світ про ситуацію в Україні, про агресію сусіда, про пропаганду, про гібридні методи війни, про наслідки цього всього. Не можна дати світу забути про злочини проти людства у якомусь місці нашої планети, про агресію проти громадян сусідньої країни. Якщо ми не говоритимемо про себе, ніхто за нас цього не зробить. Ну і якщо говорити про більш практичну діяльність, то Центр св. Мартіна за потреби міг би в майбутньому знову послужити людям чи дітям із зони війни. Це не масштабні акції, якщо порівнювати з тими, які організовують світові гуманітарні організації, проте навіть такі маленькі вчинки певною мірою сприяють швидшому поверненню миру в Україні.

– Як християни та люди доброї волі, які належать до Домініканської родини або ж діяльність яких пов’язана з домініканцями, зокрема, миряни, студенти, парафіяни тощо, можуть долучитись до ініціативи і стати провісниками й будівничими миру в сучасних реаліях?

– Головне – це молитва про мир і встановлення справедливості у нашій країні. Крім того, варто не ігнорувати пропаганду, яка шириться, між іншим, соцмережами, спростовувати неправду і фейки, не погоджуватися з ситуацією, яка склалася в Україні, а саме з Кримом і з Донбасом, і про яку через кілька років говоритимуть, що «так історично склалося». Мусимо йти до самого кінця, щоб відновити справедливість і мир. Про це належить повторювати в розмовах зі знайомими чи рідними, які живуть в Росії, на Донбасі або в Криму, чи також серед нас, і які мають на цю тему просякнуту російською пропагандою думку. Можна теж, якщо є можливість, довідавшись про організації, які займаються гуманітарними справами на Сході Україні, долучитися до їхньої діяльності або особисто, або – що найчастіше можливе – допомагаючи матеріально чи фінансово, одноразово чи регулярно.

Варто не забувати, що там, на Сході, знаходиться частина нашої країни, і що головне – там проживають наші співгромадяни. Навіть якщо багато з них перебувають під впливом пропаганди. Теж варто пам’ятати: подібно як війна не з’являється на порожньому місці чи протягом короткого часу, але їй передують довгі роки, що «готують», на жаль, початок цієї війни, так само і мир – це справа років, деколи багатьох, протягом яких належить інтенсивно готувати настання цього миру.

Яких результатів можна очікувати від реалізації ініціативи Домініканського місяця миру в Україні?

– Результати вже видно: домініканці й домініканки та члени Домініканської родини з різних куточків світу пишуть до мене, що приєднуються до молитов за Україну, або хочуть допомогти фінансово Центру св. Мартіна у Фастові. Дехто, як домініканці Австралії, видали свій буклет про Україну, використовуючи ту інформацію, яку ми приготували, і потім розповсюджували цей буклет по парафіях. Сестри-домініканки з Колумбії зробили ролик, присвячений Домініканському місяцю миру, і поширили його. Домініканці з Мальти просили мене про онлайн-розмову, щоб розповісти про Україну та особливо про останні роки, починаючи з 2014-го року. Так само й брати з нашої Генеральної курії в Римі, в монастирі Санта Сабіни, разом із Генеральним магістром о. Жерардом Тімонером ОР, взяли участь у такій самій зустрічі зі мною, щоб більш конкретно довідатися про нас і про ситуацію зі справедливістю та миром в Україні.

У багатьох домініканських парафіях по всіх провінціях світу моляться про мир в Україні. Можна сподіватися, що завдяки цій ініціативі, тобто Домініканському місяцю миру, присвяченому в 2020 році Україні, про нас довідається більше людей у світі, принаймні в тих місцях, де служать домініканці чи домініканки. А це всі континенти нашої планети і більшість країн світу.

У цей різдвяний час багатьом українцям, які потерпають від наслідків війни, домашнього насильства, пандемії, безробіття, непросто святкувати та переживати радість. Як у кризових обставинах зберегти внутрішній мир і надію?

Важко відповісти на питання, яке тебе стосується лише опосередковано. Хіба що з погляду пастиря, то можна сказати, що кожна криза, кожна трагедія, кожна біда, крім завдання болю і страждання, є також шансом, щоби зібратися з силами, не здаватися, щоби просити про допомогу. Часом бачу, як люди, помічаючи інших, які є в потребі, організовують збірки в соцмережах, наприклад для когось хворого чи пораненого, і результат подібних акцій часто є позитивний. Головне – роблять це з вірою та енергійно, не сильно зважаючи на певні початкові невдачі.

Власне, поки живемо, шанс постійно є. Деколи дуже невеликий, інколи мінімальний, проте є. І на це належить дивитися з надією. Бо як маленька іскра, якщо її добряче роздмухати, здатна перетворити навіть мокрі дрова в гаряче багаття, так і мізерний шанс здатен змінити криву нашого життя і вивести її з падіння у прірву на шлях зростання й оптимізму. Цей шанс – і це головне – сам не діє, його належить інтенсивно «роздмухувати», тобто докладати всіх зусиль, так, ніби все залежало лише від нас. І водночас всю надію покладати на Бога.

Розмовляла Мар’яна Шіпош

Домініканці в Україні