Львів став транзитним центром для Місії «Карітас-Спес». Сюди їдуть вантажівки гуманітарної допомоги, звідси — курсують по всій Україні: спочатку до регіональних гуманітарних хабів, потім тірами, бусами, машинами й навіть потягами — до найвіддаленіших сіл прифронтової зони. Директор «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії отець Вєслав розповів, як команда «Карітас-Спес» у Львові одразу зреагувала на нові виклики.
До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну офіс «Карітас-Спес» у Львові працював у звичайному режимі. Працівники займалися проєктами, пов’язаними з дітьми, людьми похилого віку чи потребуючими родинами. 24-го лютого перші бомбардування території України кардинально все змінили. У перший день цієї війни був скликаний антикризовий штаб «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії й налагоджена співпраця з благодійними організаціями.
25-го лютого перші години роботи Місії у Львові почалися одразу з надання гуманітарної допомоги людям, які напливом їхали до кордонів з усієї України. «Перші дні були дуже важкими. Ми бачили жінок із дітьми, які днями масово стояли на дорозі, чекаючи на свою чергу перетнути кордон. Жінки на вокзалі з двома-трьома дітьми не знали, хто їх підбирає машиною, щоб довезти до кордону. В їхніх очах виднівся неспокій, бо вони не знали, куди тікали. Це були дуже важкі моменти», — поділився отець Вєслав.
Отець розповів, що перші два-три тижні команда «Карітас-Спес» у Львові фактично жила в машинах, а спала на ходу. Працівники та волонтери власними автівками підвозили людей до кордонів, їдучи назад, вантажили гуманітарну допомогу. Команда забезпечувала місцем для ночівлі, продуктами харчування та медикаментами велику кількість людей, яка виїжджала за кордон.
«Перші три тижні зі всього колективу майже ніхто не казав, що він змучений і потребує відпочинку. У нас не було ні свят, ні неділі, як-то кажуть. Для нас це був один великий день, — додав отець. — Спали ми тоді, коли вже свідомість відключалася.
Ми брали багато людей зі Львова й перевозили до кордону, тому розуміємо, що означають десятки чи сотні тисяч людей у черзі. Ми бачили черги у 50 кілометрів, де люди залишали свої автівки. Мами з дітьми йшли по 20-30 кілометрів пішки, щоб дійти до кордону. Серед цієї біди ми могли допомогти хоч якоюсь мірою: чи підвезти, чи нагодувати, чи прихистити на ніч, аби люди могли сховатися від снігу й дощу».
Після того як команда пережила важкий відтік людей за кордон і ситуація більш-менш стабілізувалася, «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії почав допомагати східним регіонам гуманітарними вантажами через нову логістичну структуру. Такий підхід вимагав ретельної роботи з документами. Щоденна робота з паперами почала виснажувати колектив львівського осередку, тому команда прийняла рішення особисто сідати у вантажні машини й везти гуманітарну допомогу для того, що безпосередньо на власні очі побачити людей, яким вони служать. Команда мала домовленості з військовими адміністраціями, щоб допомога йшла безпосередньо від «Карітас-Спес Україна» до людей.
«Перший раз ми виїхали в Ірпінь і Бучу. На третій день після звільнення цих міст ми вже були там. Побували також у найближчих до Ірпеня селах. Люди зустрічали нас так, ніби ми визволяли ці міста. Нам плескали, а бабусі стояли на колінах і дякували за те, що ми привезли ці продукти. На це дуже боляче дивитися. Далі ми поїхали до Чернігова і його околиць, потім — у Київ та Одесу.
Мій задум полягав у тому, щоб трохи підзарядити наш ентузіазм і наше бажання, — розповів отець. — Ми мали настільки багато роботи, що хотіли дослідити цей досвід для підняття свого духу. Правду кажучи, звідти ми верталися ще більш виснаженими. Але це змушувало нас далі вставати й виконувати наші завдання».
Отець Вєслав зазначив, що гуманітарна допомога змінює ситуацію людей на кілька днів, максимум — на тиждень. Люди отримують допомогу, а потім чекають на наступну. «Звичайно, вони дуже вдячні за неї, але її не вистачає на довгий проміжок часу. Допомога дає відчуття зміни ситуації й підтримує їхнє виживання, більше нічого. Це не вирішує ситуацію, коли люди втратили все. Розумієте, наскільки важкий психічний стан людей, які досвідчили зло, перед очима яких вбивали, ґвалтували. Ми розуміємо, що ситуація зараз нестабільна, війна ще не закінчилася. Свідченням цього є ракети, які вибухають у Львівській області і бої, які ведуться на Сході та Півдні України.
Зараз «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії переходить до наступного етапу роботи — надання психологічної підтримки. Необхідність постачання гуманітарної допомоги, звичайно, залишається. У наших планах проєкти, пов'язані з відбудовою, бо Україна беззаперечно переможе», — підсумував отець.
Отець Вєслав, також поділився історією, коли він та його команда були за крок від смерті. «Я особисто стояв перед обличчям смерті. Одного разу ми їхали вузькою дорогою, вантажними машинами в супроводі військового конвою. Нас в основному вели дорогами, якими можна було проїхати. Але ми не могли машиною просунутися на півметра ні вправо, ні вліво. Була частинка дороги, якою можна було їхати. Навіть якщо було потрібно в туалет, то ти не міг цього зробити, бо не можна було вийти на узбіччя.
Вся дорога була перекрита спаленими машинами, технікою. Збоку військові зробили маленький проїзд для своїх машин. А нам треба було проїхати там вантажівками. Першою машиною їхав я, як досвідчений водій, тому мені вдалося проскочити. А інша машина «засіла». Я одразу вискочив і почав хапати якісь шматки бетону та кидати їх під колеса. Але Почув, як військові стали кричати й розбігатися. І я, тримаючи шматок бетону в руці, усвідомив, що там могла бути розтяжка, або міна. То була дуже важка поїздка ... Коли ми виїхали з Чернігова, це був римсько-католицький Великдень. Ми ночували під Києвом, бо тривала комендантська година і потрапили під бомбардування. За 800 метрів від нас впала й вибухнула ракета. Цей вибух я запам'ятаю на все життя, цей звук не можна порівняти ні з чим. Нещоднавно я був в інституції, де хтось голосно грюкнув дверима і несвідомо, я одразу скочив на рівні ноги. Можу собі тільки уявити, які зміни в психіці людей, які довший час були під обстрілами. І стільки ще буде потрібно різних програм і проєктів, щоб витягти війну з людини. Людину з війни витягнути легше, ніж війну з неї» - додав о. Вєслав Дорош.
Загалом, від 24 лютого «Карітас-Спес Україна» отримала понад 240 гуманітарних вантажів. На сьогодні Місія має 2 приймальних пункти на Львівщині та на Закарпатті, 6 регіональних гуманітарних хабів та 14 локальних гуманітарних центрів.
Ми дякуємо нашим партнерам за невпинну підтримку. І нашим працівникам та волонтерам за те, що своєю працею вони наближають перемогу. Також «Карітас-Спес Львів» не лише забезпечує допомогою всю Україну, але й продовжує опікуватись локальними проєктами: кухнею для бідних, центрами для переселенців, дитячими будинками сімейного типу та всіма соціальними програмами, які діють на території Львівської архідієцезії.
Джерело: «Карітас-Спес»
Схожі новини
