Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » «Він був для нас батьком». Вечір пам’яті співзасновника Інституту Богословських Наук відбувся в Городку
18:00 Четвер 0 727
17-02-2022, 18:00

«Він був для нас батьком». Вечір пам’яті співзасновника Інституту Богословських Наук відбувся в Городку

16 грудня 2022 року, в Інституті Богословських Наук, що в Городку на Хмельниччині, відзначили 15-ту річницю смерті отця Андрія Мацьонга — співзасновника й першого ректора.
Отець Андрій — важлива постать не тільки для Інституту, але й для всієї України. Сам поляк, він приїхав служити на українські землі, де був спочатку викладачем семінарії, катехитичних курсів для мирян, а пізніше з єпископом Яном Ольшанським заснував тодішній Інститут Релігійних Наук, у якому став його першим ректором.


Разом зі студентами Інституту опрацював та видав катехитичні матеріали, якими користуються досі майже по всіх римо-католицьких парафіях України. Окрім цього, започаткував практику катехитичних симпозіумів, які збирали катехитів для ділення досвідом, обговорення важливих проблем та шляхів їх вирішення.


Вечір пам’яті розпочався з подячної Святої Меси, яку очолив єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. Святу Месу співслужили єпископ-помічник Радослав Змітрович, єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук, а також священники-викладачі Інституту, чимало запрошених отців.


Проповідь єпископа Павла Гончарука була зосереджена на Євангелії дня, яке розповідало про зцілення сліпого: «З цього фрагменту ми пізнаємо, як Божа любов воскрешає гідність людини. Бог дає зір, щоб ми могли дивитися на інших з любов’ю. Саме в цьому я бачу о. Андрія, який був колись моїм викладачем. Я бачив його глибоке почуття гідності — своєї та інших. Він вчив, як слухати Ісуса Христа, як Його любити, бути серед людей та їм служити. І хоч минуло 15 років — той, хто покликаний до любові на землі, буде любити й після смерті. Він зараз випрошує у Бога необхідні для нас благодаті, щоб ми жили в Христі, з Христом і для Христа».

«Він віддав життя, щоб цей Інститут жив, працював і міг давати плоди», — додав на закінчення Меси єпископ Леон.


Три роки тому в Інституті Богословських Наук Непорочної Діви Марії стартував проєкт пам’яті співзасновника та першого ректора о. Андрія Мацьонга. Протягом цих років проєкт #ОТЕЦЬМАЦЬОНГ зумів зібрати свідчення, історії та спогади різних людей про о. Андрія, фотографії, аудіозаписи, листівки та пам’ятки, які стали основою для документального фільму «Він був для нас батьком». Фільм представляє постать о. Андрія Мацьонга від початку його земної історії і аж до плодів його діяльності тепер. «Він був не просто ректором, учителем, — він був батьком», — розповідає у фільмі випускниця Крістіна Посвалюк-Варгатюк.


Саме з презентації фільму розпочалася друга частина програми Вечора пам’яті. У листопаді спільнота Інституту також планує видати книгу, з нагоди 70-річниці від дня народження о. Андрія, яка міститиме спогади про першого ректора.


Фільм підсумував отець Микола Мишовський — керівник створення фільму. Він поділився спогадами про отця Андрія як приклад до наслідування, а також як про делікатного викладача, який умів майстерно робити зауваження.

 Річниця смерті першого ректора припала на період навчальної сесії. Саме тому у приготуванні до події були задіяні теперішні студенти, хоча долучилися до дня спомину також і випускники Інституту (на чолі з головою Асоціації випускників Інституту — Альоною Білоус), колишні викладачі та працівники. Приїхала з Польщі родина померлого отця Андрія (сестра і двоє братів), із Великої Британії відгукнулася на запрошення пані Катерина Фукса — викладачка Інституту протягом 12 років.  


Окрім Святої Меси та презентації фільму, були представлені свідчення про отця Андрія з книги пам’яті, а також до слова були запрошені гості й близькі.


«Він був дуже спостережливий: перебуваючи десь по інших парафіях, запрошував до навчання в Інституті людей, у яких бачив потенціал. Коли отець Андрій дав мені брошуру-запрошення на навчання, я не сприйняла цього серйозно, адже в мене були інші плани на життя. На вступний іспит я все-таки поїхала, хоча й за компанію з подружкою. Отець Андрій мав велику силу переконання, адже наступного дня я приїхала для вступу з усіма потрібними документами та ще трьома друзями», — розповіла свою історію знайомства з о. Андрієм с. Хіацинта Князєва OSB. 

В’ячеслав Олішевський, випускник 2005 року: «Отець Андрій був людиною не тільки слова, але й діла. Він дотримувався трьох пунктів: 8 годин молюся, 8 працюю, 8 сплю. Його хотілося наслідувати. Дякую Богу, що в моєму житті був о. Андрій. Тепер перед нами є завдання: підтримувати цей заклад, який він створив, а також ставати святими».

«Отець Андрій був людиною великої довіри — на ній він і побудував інститут», — поділилася досвідом співпраці з отцем пані Людмила Ужицька.  


Брат о. Андрія теж став священником. Отець Юзеф Мацьонг розповів, як старший брат, тоді вже — вікарний священник, возив його на зустріч із Йоаном Павлом ІІ до Варшави, коли святий папа прибув з Апостольським візитом на свою батьківщину. То було молодіжне паломництво, організоване 1979 року всупереч намаганням комуністичної влади не допустити людей до зустрічі з Папою. «Це було велике велосипедне паломництво, кілька тисяч осіб», — згадував о. Юзеф. Отець Андрій у це паломництво взяв із собою хрест — чималенький, метрової висоти, оскільки св. Йоан Павло ІІ закликав польську молодь прийти під храм св. Анни у Варшаві з хрестами в руках. «Цей хрест супроводжував Андрія протягом усього його священницького життя і зараз він висить у нашому родинному домі», — зазначив о. Юзеф. Якось їхня сестра Тереза прибирала в тій кімнаті, і хрест несподівано впав їй на спину. Вона спонтанно вигукнула: «Андрію, за що?» Цей спогад викликав сміх учасників Вечора пам’яті. Про роль брата у своєму покликанні та подробиці їхніх поїздок о. Юзеф розповів також у спогадах, що увійшли до згаданого фільму «Він був для нас батьком»: про підпільні реколекції, про «контрабанду» Біблій через український кордон, про поїздку до Рима на канонізацію Брата Альберта. «Він умів вести за собою, жодним чином не пхаючи вперед, а приваблюючи», — відзначив брат о. Андрія.


Ведуча зачитала уривки з Книги пам’яті — свідчення про те, як пахло в каплиці Інституту і що цей запах нагадував о. Андрію рідний дім; про те, що він любив пиріг, який пекла його сестра, і попросив йому спекти точно за таким рецептом. Ці суто людські дрібниці допомагають відчути реальність згадуваної людини. А його брат, Ян Мацьонг, продовжив цей настрій. «Він був якимось неформальним взірцем, — сказав п. Ян. — У його присутності просто якось не пасувало, наприклад, вимовляти лайливі слова. Він не забороняв, не кричав, але просто якось так само складалося, що в його присутності гарно поводились і це було природно». Отець Андрій «мав чуття» на потреби інших, наприклад, дав свій лептоп братові для роботи — в ті часи, коли комп’ютери ще були не так персональною технікою, як «персональною рідкістю»; брав близьких із собою в різні поїздки, коли перебував на батьківщині, і завдяки цим поїздкам брати пізнали чимало місць у Польщі. Він був цікавий до багато чого, наприклад, хотів збудувати генеалогічне дерево сім’ї, зацікавив цим брата Яна, і тепер у бібліотеці Інституту охочі можуть дізнатися про деталі родини Мацьонгів — зокрема, з людьми, які пов’язують цю родину з Україною. Звістка про аварію, в якій о. Андрій розбився, застала Яна Мацьонга в Познані, де він жив і працював. Лікарка, з якою він передзвонювався тієї ночі, сказала, що ще ніколи не стикалася з ситуацією, щоби стільки людей з усього світу дзвонили з розпитуваннями, як справи пацієнта.


Колишня викладачка Катажина Фукса, яка, приїхавши колись в Україну, не знала навіть слова українською сказати, розпочала своє свідчення фразою по-українськи. Початки Інституту були нелегкі, бракувало викладачів, перекладачів, знарядь для навчання, і сьогоднішнім студентам, які чують солодкі спогади, варто це усвідомлювати. Протягом 12 років п. Катажина приїжджала до Городка зі своїми лекціями, бачила, як усе змінюється. «Я переконана, — зазначила вона, — що всі ті прекрасні речі та риси його характеру, про які ми сьогодні згадуємо, були вироблені: він працював над собою. Я пам’ятаю, яким о. Андрій був на початку: це була людина, яка швидко впадала в роздратування. Але він опановував себе і переводив це в жарт». Не трапилося такого, щоб він вибухнув! «Тепер, коли минули роки і я достатньо попрацювала з людьми, я сама знаю, як складно буває стриматися», — засвідчила п. Катажина і розповіла кілька випадків про «ситуативний, інтелектуальний гумор» о. Андрія. Вона пам’ятає, як зародилася сама ідея Інституту — в горах, під час спільного сходження з групою студентів, коли в отця з’явилося бачення школи зі спільним проживанням. Також їй запам’ятався «спосіб його служіння Святої Меси» — зосереджений і простий, з благоговінням, без жодних драматичних моментів чи спеціальних «прийомів», що дуже приваблювало.


Після численних свідчень, історій життя, співпраці, ректор Інституту о. Олег Жарук підсумував вечір побажанням: «Нехай приклад отця Андрія не тільки захоплює, але й спонукає наближатися  до Господа і виконувати саме Його волю».

Катерина Слободянюк

Фото: Вероніка Чорноус, Інститут Богословських Наук

Джерело: CREDO
Новини з України 11:00 Вівторок 0 73 Відбулось паломництво до Божої Матері Зцілення Хворих 2 липня 2002 року, в архідієцезіальний День молитви за хворих та працівників служби охорони здоров’я, відбулося ІІ паломництво до санктуарію Божої Матері Зцілення Хворих, що у Тартакові на Львівщині.



Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.