29 квітня Католицька Церква згадує одну з найславетніших дочок домініканського ордену, діву й Учителя Церкви, покровительку Європи – святу Катерину з Сієни.
Читати про життя святого – це неначе дивитися на світ, осяяний прихованим світлом. Дії святого здаються ненормальними, але ефективними, стихійними, але вмотивованими глибоким розумінням. Так собака реагує на ультразвуковий свисток, висота якого значно перевищує доступну людському вухові; так святий відповідає на вказівки, не помітні іншим.Наприклад, серйозні покутні практики, до яких вдавалася свята Катерина Сієнська, могли й убити того, хто не мав таємного джерела підтримки. Ніхто не витримав би цих випробувань власними силами. Свята Катерина багато років живилася самою Євхаристією. Це дивує нас і, звісно, не могло не дивувати її сучасників, як пише Сігрід Ундсет у біографії святої Катерини: «Поет із Флоренції написав їй листа з пересторогами проти хибних уявлень; він особливо переймався, що її спроби обійтися без їжі – це підступ диявола. Катерина дуже смиренно відповіла й подякувала за його турботу про справу її спасіння; вона й сама завжди боялася пасток диявола; а щодо своєї неспроможності їсти, то Катерина просить поета молитися про те, щоб у цьому сенсі вона була схожа на інших людей, проте, здається, Бог наділив її саме такими надзвичайними фізичними рисами».
Флорентійський поет, як і ми, не міг побачити джерела натхнення святої Катерини, тому й переймався про неї. Свята Катерина ж довіряла чудесним Божим діянням у своєму житті більше, ніж собі самій.
Можливо, ми підходимо найближче до абсолютної довіри до Бога, яку мала свята Катерина, коли самі віддаємося Господові в молитві. Ми клянемося жити тільки так, як Він навчає. А вже наступного дня виявляється, що ми дедалі менше схожі на святих, а чимдалі більше – на героїню Ґрема Ґріна, яка каже Христові: «Я забрала собі в голову, що готова до болю від Твоїх цвяхів, а насправді не можу витримати доби з мапами й туристичними путівниками». Ми чуємо Бога, намагаємося відповісти – і жахливо швидко втрачаємо сили.
Таке життя, як у святої Катерини, може виглядати страшно: мінімум їжі, короткі моменти сну, болісні містичні страждання. Цікаво – ми так цього боїмося, що навіть маленькі покаянні практики під час Великого Посту здаються нам дорогами нестерпних мук. Але страждання святої Катерини, хоча й екстремальні, не зробили її нещасною. Вона повнилася радістю за будь-яких обставин – і це була одна з її визначальних рис.
У житті святої Катерини було багато надзвичайних подій, але сенсу її історії надає світло віри. Здобута Божою любов’ю, вона відійшла від матеріальних задоволень і віддалася пошукам справжньої духовної втіхи. Відчувши смак Бога, свята дедалі більше жадала Його й утікала від того, що могло її відволікти. Як сказано в Посланні до євреїв, «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, – доказ речей невидимих» (11,1). Віра дає нам справжнє знання про речі видимі й невидимі. Дивлячись на життя святої Катерини «духовним поглядом», ми бачимо в ньому конкретний Божий промисел.
Святі дозволяють надприродній любові змінювати свої життя. Як пише архієпископ Луїс Мартінес, ця «любов така сама сильна, як смерть. Вона відриває нас від усього видимого, а значить, звільняє. Святий Дух віддаляє наше серце від земних речей, приносить у нашу душу божественну бідність і робить нас вільними» («Святитель», 226). Спостерігаючи за святими, які дозволяють собі віддалитися від усього, що віддаляє людей від Бога, ми бачимо силу любові, якою вони тепер втішаються і на яку нам потрібно навчитися спиратися без жодних застережень і вагань.
Бр. Філіп Нолан ОР, «Dominicana»
Фото – Lawrence OP
За темою:
Призабутий святий: учень на ім’я Ананія
Порох і пил: хто зна?
Святість звичайного: роздуми про звичайний період літургійного року