Отці-маріяни від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну залишились у парафії Святого Сімейства в Харкові. Настоятель парафії о. Анатолій Клак МІС та о. Микола Бєлічев МІС прийняли в монастирі мешканців міста, які потребували прихистку. Про досвід Божого провидіння та неймовірні переживання розповідає о. Микола Бєлічев.
Попри небезпеку, ви залишились у Харкові. Що вам особисто приніс цей час?Якщо коротко, то цей час приніс досвід того, що Бог – «в курсі». Бог був у курсі раніше, ніж воно почалося. Для мене найтемнішим вечором був вечір з 21 на 22 лютого, і Бог тоді дав такий образ гірської стежки понад безоднею. Тоді мені стало ясно, що жити нагорі не вдасться. Іти страшно, ризиковано, бо можна впасти, але йти треба. Тому я від самого початку бачу в цих подіях те, що Бог хоче нас провести через них – не визволити від них, а провести через них. Згадую одну таку фразу: ми часто молимося, щоб Бог змінив ситуацію, у якій ми опинилися, натомість Бог нам дав цю ситуацію, щоби змінилися ми.
По-друге, за цей час, уже четвертий місяць, я бачив дуже багато знаків Божих. У певному сенсі це був найінтенсивніший час чудес, який мені траплявся.
По-третє – і заради цього варто було лишитися в Харкові; не знаю, як в інших місцях, хоча думаю, що там це також є, – я побачив такі речі, які в мирний час навіть уявити було складно. Наскільки цей час торкнувся сердець людей, які тут залишалися, скільки було і є людської взаємодопомоги, скільки волонтерського руху. Я не міг уявити такої повномасштабної війни і не міг уявити тої кількості взаємодопомоги та відкритості, яка тут була у березні-квітні. Коли зустрічаєш людину, а вона запитує: «Слухай, а чим тобі допомогти? У нас є 500 кг борошна», – чи щось таке. І це реально шокувало. Тому я вважаю, що це був дуже плідний і Божий час. Він таким і залишається, зараз просто інша фаза. Я маю відчуття тягаря, але водночас є багато Божих знаків.
У Харкові залишилися ваші парафіяни?
Більшість із них виїхала, ми на Службі молимося за наших парафіян, розсіяних по всьому світі. Хтось на заході Україні, хтось у Польщі, Німеччині, Португалії, Норвегії. Слава Богу, що Бог кожного провадить. Дехто лишився – це чотири особи, про яких я знаю. Частина прийшла до нас, тут мешкає. Я сьогодні правив Месу, середній рік вірних на якій – років під 80. Тут лишились або захисники, або ті, хто допомагає, або ті, хто не міг виїхати. Частина з них мешкає разом із нами, у нашому домі.
Що вам допомагає, крім молитви та таїнств, переживати цей час війни?
Десь на десятий день я збагнув, що, по-перше, коли є багато жінок у домі і в них паніка, це гірше за війну. Бо коли в домі понад п’ять жінок, що впадають у паніку, це повна деструкція, нічого не можна зробити. Ми встановили порядок і регулярно, що три години, молилися: о 9-й була Меса, о 12-й – Розарій, о 15-й – коронка, о 18-й – Служба, о 21-й – Розарій або Вечірня. Коли ми так жили десь місяць, то люди заспокоїлися, бо все-таки є регулярна молитва та обов’язки, а якщо в домі живе 10 осіб, то треба і прибирати, і готувати їсти, і про інше дбати. Багато людей казало, що найгірше – це сидіти і чекати, куди прилетить, бо тоді страх паралізує. Особливо коли літаки літали: він пролетів, а ти лежиш на підлозі і думаєш, куди він скинув бомбу. Коли починаєш щось робити, страх відступає.
По-друге – і це також було відкриття – приліт артилерійської батареї краще мотивує до молитви, ніж сто проповідей. Усі ми вночі молилися Розарій, і ніхто не нарікав. Коли б іще так було. Ніхто не опирався молитві.
По-третє, це прийняття цієї ситуації, яку дав Бог, готовність її приймати такою, яка вона є. Посповідатися і бути готовим померти. Розуміння цього допомогло заспокоїтися. Виявилося, що є багато людей, за яких треба молитися. Виявилося, що в людей літнього віку й інвалідів теж є чим займатись – і це важливо. Люди могли до нас просто приїздити, щоби перемкнутися, просто прийти в гості, побути, порозмовляти, випити кави – і це було дуже потрібно. Бо вони бачили, маю надію, що у нас тут трохи більше спокою, ніж навколо.
Яка ситуація першою спадає на думку, щоби розповісти про неймовірну дію Божого провидіння?
Таких ситуацій за цей час були тисячі. Одного дня у нас бракувало хліба. Зараз ми самі його печемо, а тоді треба було якось харчуватися. До мене зателефонував волонтер і попросив вийти до хвіртки, мовляв, там будуть два пакети. А там насправді виявилися два ящика хліба, 50 батонів. Нам стільки не треба було, тому ми вирішили роздати. Частину просто на вулиці роздали, питали перехожих, чи треба хліб. Тоді був час, що машина з хлібом могла і не приїхати, тоді давали одну-дві буханки в руки. Ми потім пішли в будинки навпроти, роздали 30 батонів. Увечері нам привезли ще 30. Наступного дня знову роздавали. А потім нам привезли мішок петрушки і мішок кропу. Ми також дивувалися, що з цим робити. Узяли собі трохи, а решту роздали. Потім прийшло щось інше. Я на практиці пізнав: що більше ти роздаєш, то більше до тебе приходить. Березень-квітень минули в цій атмосфері. Це був чіткий досвід.
І друга справа. Наш настоятель загубив телефон, треба було дістати і телефон новий, і картку. Спробуй це купити, коли в місті все закрито. Знайшовся чоловік, який цим займався, він приїхав до нас – але телефоном не обмежився, а спитав: «У нас є 500 кілограмів борошна, може, вам треба?» Це мене шокувало. Людина вперше тебе бачить – і вже готова з тобою просто так поділитися. Це реально був знак великого вилиття Святого Духа на це місто. Бо Харків досить сильно жив навколо грошей, щоб заробити більше. Але тепер люди приходили й насамперед хотіли поділитися. Такого я не бачив ніколи й ніде в масштабах міста. У березні, коли не було ліків, найближча аптека була в Полтаві або Дніпрі. І люди власним коштом їздили до Полтави по ліки для інвалідів і пенсіонерів. Досі я такого не бачив. Незважаючи на жах ситуації, Бог діє дуже сильно, тому я вважаю що якось ця ситуація вписується у Божий план спасіння. Я маю переконання, що Бог хоче звільнити мільйони людей.
Фото: з архіву о. Миколи Бєлічева МІС
Папа сподівається на поновлення угоди з Китаєм про призначення єпископів Інтерв’ю Папи Франциска для інформагентства «Reuters» торкнулося також питань, пов’язаних із призначенням католицьких єпископів в Китайській Народній Республіці.
Підсумки Х Всесвітньої зустрічі сімей: покликані бути місіонерами у світіСхожі новини
