Чому костел святого Миколая досі не повернули католикам

Неоготичний римсько-католицький храм святого Миколая — одна з найбільш упізнаваних архітектурних перлин Києва. Але реальність, у якій існує ця пам’ятка, разюче відрізняється від глянцевих сувенірних листівок та фото. По-перше, відновлення храму після пожежі у вересні 2021 року ще далеке від завершення — будівля й досі знаходиться у загроженому стані і потребує реконструкції. А по-друге, повернення храму католицькій громаді, яке мало відбутися 1 червня 2022 року, знов може відсунутись на невизначений термін.

Почнемо з останнього. Сьогодні у будівлі храму св. Миколая вимушені співіснувати римсько-католицька парафія та Національний будинок органної та камерної музики (НБОКМ). Це сусідство заледве можна назвати приємним: католицька спільнота знаходиться ніби «у гостях» і змушена проводити богослужіння переважно у підвалі власного храму. У своїх правах на храм католики не сумніваються. Шедевр українського архітектора Владислава Городецького почав будуватись у 1899 році саме завдяки київським католикам, котрі ініціювали і профінансували усі роботи. А головне — добилися відповідного дозволу. Тодішня православна митрополія дала добро за умови достатньої віддаленості майбутнього храму від центру міста, де вже існував католицький собор св. Олександра, від будь-яких православних церков і монастирів, а також за наявності достатньої кількості католиків.

1909 року будівництво храму св. Миколая нарешті завершилось, але радість тривала недовго. Після встановлення радянської влади в Україні становище вірних усіх конфесій різко ускладнилось. Офіційно парафія припинила своє існування 21 березня 1938 року. Подальші події розвивались не за найгіршим сценарієм з можливих — храм все ж таких не зруйнували. Наприкінці 1970-х там встановили орган, а у 1980-му розпочав роботу НБОКМ. Щойно після розвалу СРСР католицька парафія відродилася, але ані орган, ані відповідна установа нікуди не поділися.

Добиваючись повернення свого храму, віряни апелювали не лише до історичної справедливості. Верховна Рада першого скликання прийняла закон «Про свободу совісті та релігійні організації», який зокрема передбачав порядок повернення церковного майна релігійним організаціям. Але з часом з’явилися закони, укази і розпорядження, які не лише суперечили згаданому закону, а й часом нівелювали його дію — суди визнавали їх більш значущими та актуальними. Не дивно, що боротьба католиків за справедливість розтягнулась на 30 років. А тимчасом храм, який перебував на балансі держави, потроху руйнувався — будівлю визнали аварійною ще у 2013 році.

Але не було щастя, та нещастя допомогло. 3 вересня 2021 року у храмі через несправність електромереж сталася пожежа, яка знищила ущент орган і зробила будівлю не придатною ані для репетицій, ані для музичних концертів. Тоді ж, у вересні, Кабмін ухвалив рішення збудувати у Києві новий «Будинок музики» до кінця 2023 року. А у листопаді 2021 року між парафією св. Миколая та Міністерством культури був укладений Меморандум про передачу храму у власність парафії. Подвійне життя храму повинно було завершитися 1 червня 2022 року. Саме ця дата була визначена владою як день, коли храм перейде у повне користування римсько-католицької парафії св. Миколая.

До того часу влада мала провести протиаварійно-відновлювальні роботи і завершити всі необхідні правові процедури. Однак із наближенням цієї дати стало відомо, що чиновники не готові поставити крапку у цій довготривалій історії — у зв’язку з війною не встигають підготувати пакет документів, необхідних для виконання всіх формальних процедур.

1 червня під час урочистої Меси у присутності міністра культури Олександра Ткаченка та представників міжнародної дипломатії отець Павло Вишковський, настоятель парафії св. Миколая, оголосив, що, відповідно до домовленостей, парафія приймає храм у свою власність і очікує на якнайшвидше завершення всіх бюрократичних процедур. Але вже 3 червня МКІП оприлюднило заяву про те, що поширена у ЗМІ інформація про повернення храму католикам не відповідає дійсності, і що міністерство ще шукє нове приміщення для переміщення НБОКМ. Здається, що справа, яка виглядала майже вирішеною, знову повернулася до висхідної точки.

За словами юристів, що представляють інтереси парафії, зраз не існує жодних реальних перешкод для того, щоб парафіяни отримали будівлю у свою повну власність. «Я бачу добру волю з боку пана міністра культури і вдячний йому за ті кроки назустріч, які він робить, — підкреслює отець Павло Вишковський, настоятель парафії св. Миколая. — Але мені виглядає так, що один у полі — не воїн. Здається, що в самому МКІП діють якісь інші сили, що через подібні заяви намагаються підставити Міністра, не даючи йому можливості дотримати свого слова».

Втім, винятково до інтересів київських католиків проблема аж ніяк не зводиться. Протягом 30 років віряни били на сполох, вказуючи на аварійний стан храму. Були написані цілі томи листів, звернень, клопотань та пояснень, включно зі зверненнями особисто до Президента. Через високу вологість та погану гідроізоляцію стіни храму точить грибок, протікає дах, руйнується фундамент, відвалюються елементи фасаду, а через постійний рух метрополітену безпосередньо під будівлею його стіни вкриваються новими й новими тріщинами.

«Ми просили дозволити нам вжити заходів для порятунку храму, — каже отець Павло. — Ми пояснювали владі, що залучення необхідних фахівців та коштів можливе за умови його передання у постійне користування парафії з відповідним юридичним оформленням. Чим швидше вдасться це зробити, тим більше шансів на порятунок святині, адже час грає не на її користь».

Після пожежі і без того критичний стан святині суттєво погіршився. У грудні 2021 року МКІП оголосило про початок «активної фази» відновлення храму, зокрема — проведення протиаварійних робіт. Йшлося про ремонт підлоги, систем опалення, електропостачання та пожежогасіння, встановлення захисних сіток і захисних металоконструкцій для вікон, демонтаж аварійних елементів та очищення будівлі від сажі, що залишилася після пожежі. У МКІП також заявили, що для очищення найбільш постраждалих декоративних елементів вперше в Україні буде використана унікальна німецька технологія, яку використовували для реставрації видатних пам’яток у низці країн Європи — очисні суміші для цих робіт виробник передав безкоштовно.

Наприкінці січня 2022 року було оголошено про завершення протиаварійних робіт. Це обійшлося у 21,5 млн гривень — після пожежі кошти були зібрані для порятунку храму українським бізнесом. Збір коштів та їхній розподіл відбувався без участі парафії — не будучи власником храму, вона перебувала поза цим процесом. Наступним етапом мали би бути реставраційні роботи, що мали завершитися до 1 червня 2022 року — тобто до дня офіційної передачі храму вірянам. Але війна внесла свої корективи.

24 лютого, коли в Києві пролунали перші вибухи, керівництво Будинку органної та камерної музики ухвалило рішення закрити будівлю храму і відпустити технічний персонал. Однак парафія звернулася до керівництва та висловила готовність взяти на себе відповідальність за святиню.

«Ми сказали, що залишимося у храмі і будемо боронити його попри все, — згадує отець Павло. — Дирекція поставилася до нас із розумінням, і ми щиро вдячні їй за це. З першого дня війни ключ від храму перебуває у руках парафії, що не припиняла своєї діяльності навіть у найгарячіші дні. Тут проводилися регулярні богослужіння, надавалася духовна підтримка не лише католикам, а всім, хто її потребував. На базі парафії розгорнув свою діяльність гуманітарний штаб, який продовжує свою діяльність і зараз, забезпечуючи необхідну допомогу людям, що постраждали від війни: на даний момент місцеві волонтери відправили понад 300 тонн гуманітарної допомоги у спустошені війною регіони країни».

Також парафія готувалася рятувати свій храм. Вони створили Опікунську раду з відродження храму св. Миколая, до якої увійшли представники РКЦ і громадськості, а також зареєстрували благодійний фонд з порятунку святині. Ініціатива більш ніж нагальна. Зараз стіни храму чорніють, стеля затягнена захисними сітками, електромережі, подекуди з оголеними дротами, тягнуться по вогких, вкритих грибком стінах, а відпалі елементи фасаду вкривають бруківку навколо храму. Найбільш нагальним, за словами настоятеля, залишається ремонт даху, що постійно протікає під час дощу, а також підлоги, котра через постійну вологу гниє під тимчасовим настилом.

Офіційно храм св. Миколая досі залишається репетиційною базою і концертним залом НБОКМ. Відсутність у його основного «засобу виробництва», тобто органу, ніяк не впливає на формальний статус будівлі — так само, як і фактична непридатність серйозно постраждалої від пожежі будівлі для концертної діяльності. «Робота в напрямку реалізації Меморандуму ведеться, але у зв’язку зі збройною агресією росії він не зміг бути реалізованим в повному обсязі та в зазначені терміни» - йдеться у заяві МКІП від 3 червня. Але наскільки довго ситуація може знаходитись у такому «підвішеному» стані, залишається тільки здогадуватись. Проблема в тому, що часу на зволікання вже нема.

«Ми, без перебільшень, не знаємо, чи переживе храм зиму, — говорить отець Павло. — Але здається, що крім нас, це більше нікого не турбує, бо МКІП навіть не згадує про це. Чиновники всіляко затягують процес, намагаючись всидіти на двох стільцях: то закон не такий, то норми суперечать одна одній, то війна стоїть на заваді. Але війна не зупинила процес руйнування костелу, тому ми хочемо якнайшвидше приступити до його порятунку і реставрації. Ми відчуваємо обов’язок зберегти цю святиню для нас і для всіх людей доброї волі. Це потрібно зробити просто вже на знак поваги до людей, які будували її, які постраждали від радянських репресій і захищали її ціною власного життя — останній настоятель парафії був страчений НКВС на електричному стільці».

«Сьогодні всі хочуть щоб Україна була відбудована за допомогою західних партнерів. — продовжує отець Павло. — Ми також щиро сподіваємося на їхню допомогу, бо усвідомлюємо, що нам протидіє корупційно-бюрократичний апарат, система, яка не налаштована на служіння людям. Ми також розуміємо, що шукати справедливості в українських судах навряд чи має сенс зараз. Але на бездіяльність чиновників ми не можемо відповідати власною бездіяльністю: парафія й надалі буде служити в храмі, займатися волонтерською діяльністю та залучати міжнародні інституції в якості медіаторів у перемовинах із чиновниками».

Ольга Герасименко

Джерело: Тиждень