Розповідати про добро, що нас єднає: підсумок послання Папи на День комунікації

Про це повідомляє Vatican News.

«Щоб ти оповів це синам і внукам твоїм (Вих 10,2). Життя стає історією», – такою є тема 54-го Всесвітнього дня суспільних комунікацій, що відзначатиметься 24 травня 2020 року та якому присвячене Послання Папи Франциска, опубліковане в п’ятницю, 24 січня в день літургійного спомину святого Франциска Сальського, покровителя журналістів.

“Я хотів би присвятити цьогорічне послання темі розповіді, – наголошує Святіший Отець, – бо вважаю, що для того, аби не збитися з дороги, нам потрібно дихати повітрям добрих історій: історій, що будують, а не руйнують; історій, що допомагають віднайти коріння й силу для того, аби разом прямувати вперед.”

Папа зазначає, що в плутанині голосів та повідомлень, які нас оточують, нам потрібні розповіді, в яких йдеться про нас самих та про все прекрасне, що в нас є; розповідей, що дивляться на світ з ніжністю та показують зв’язки, які поєднують людей одних з одними.

Ткати розповіді

Понтифік зазначає, що вже з дитинства ми любимо слухати й читати різні розповіді. Вони нас виховують, формують наші переконання й поведінку. Він зазначає, що людина є не тільки єдиною істотою, що потребує одягу, аби захистити власну «беззахисність» (пор. Бут 3,21), але й також є єдиною істотою, яка потребує розповідати про себе. «Ми тчемо не тільки одяг, а й також розповіді», – зазначає Папа, пояснюючи, що розповіді всіх часів мають той самий «ткацький верстат»: їхня структура передбачає «героїв», що задля досягнення своєї мрії долають важкі ситуації, борються зі злом, натхненні силою, що допомагає їм бути мужніми – силою любові.

Не всі розповіді є добрими

«Коли скоштуєш, станеш, як Бог» (пор. Бут 3,5), – посилаючись на уривок з Книги Буття, Папа Франциск пояснює, що «спокуса змія внесла в плетиво історії вузол, який важко розв’язати». «Якщо посідатимеш, станеш, досягнеш…» – до сьогодні чути нашіптування тих, хто використовує розповіді задля досягнення власних цілей. Їхні розповіді переконують нас, що для того, аби бути щасливими, ми мусимо щось мати, чимось володіти, щось споживати.

“Часто на ткацьких верстатах комунікації, – читаємо в Посланні, – замість конструктивних розповідей, що зміцнюють соціальні й культурні зв’язки, створюються деструктивні й провокаційні історії, що руйнують і розривають тендітні нитки співіснування.”
Папа підкреслює, що неперевірена інформація, банальні та оманливі ствердження й заклики до ненависті «не тчуть людську історію, а позбавляють людину гідності».

Але, як наголошує Святіший Отець, розповіді, що використовуються для досягнення особистих цілей, не тривають довго, натомість «добра історія здатна подолати межі простору й часу». Він закликає до мужності відкидати неправдиві та зловісні розповіді й до терпеливості та мудрості для того, аби розпізнавати розповіді, що виявляють правду про те, ким ми є.

Історія історій

«Святе Письмо – це Історія історій, – наголошує Понтифік. – Скільки подій, народів та людей вона описує! Від самого початку вона показує нам Бога, Який є Творцем і, одночасно, оповідачем». Папа пояснює, що через Своє Слово Бог дає початок усьому, що існує (пор. Бут 1) і на завершення створює чоловіка й жінку як Своїх вільних співрозмовників, що разом з Ним творять історію.

Біблія, за словами Папи, – це велика історія любові між Богом і людством, в центрі якої – Христос, історія Якого є сповненням Божої любові до людини й, одночасно, любові людини до Бога. Тому людина покликана розповідати наступним поколінням найважливіші епізоди цієї Історії історій, що здатні передати суть тих подій.

Папа Франциск пояснює, що тема цьогорічного Послання з нагоди Всесвітнього дня суспільних комунікацій черпає натхнення із старозавітної Книги Виходу, в якій йдеться про втручання Бога в історію Свого народу. Почувши стогін синів Ізраїля, пригнічених рабством, Бог «згадав Союз свій з Авраамом, Ісааком та Яковом. І побачив Бог, як ото йдеться Ізраїлеві, та й зрозумів його» (Вих 2,24-25). «З божої пам’яті випливає визволення з гніту, що відбувається через знаки та чуда», – зазначає автор Послання, підкреслюючи, що Бог пояснює Мойсеєві значення всіх цих знаків: «щоб ти оповів це синам і внукам твоїм, що я зробив з єгиптянами і які знаки створив посеред них, щоб ви знали, що Я – Господь» (Вих 10, 2).

“Досвід Виходу вчить нас, що пізнання Бога передається, насамперед, розповідаючи, з покоління в покоління, про те, як Він і надалі об’являє Свою присутність” – наголошує Папа. Бог життя комунікується, розповідаючи життя. Сам Христос говорив про Бога не абстрактними промовами, а притчами, короткими розповідями із щоденного життя. Євангелії також написані у формі розповідей: описуючи події з життя Христа, вони запрошують читача взяти участь у тій самі вірі, щоб жити тим самим життям.

Історія, що відновлюється

«Історія Христа – це не спадщина минулого, а наша історія, що є завжди актуальною», – пише Святіший Отець, наголошуючи, що ця історія вказує на те, що Бог близький до людей і що не існує незначних чи маленьких людських історій.

“Після того, як Бог стався історією, – додає він, – кожна людська історія, в певному сенсі є божественною історією. В історії кожної людини Отець наново бачить історію Свого Сина, що зійшов на землю. Кожна людська історія має незаперечну гідність.”

Тому людство, як підкреслює Папа, заслуговує на історії, що є гідними її. «Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця» (ІІ Кор 3,3) – цитуючи цей уривок з Послання апостола Павла до Корінтян, Папа Франциск наголошує, що Святий Дух, Божа любов, пише в нашому серці, вкорінює в нас добро й пригадує нам про нього.

Історія, що нас відновлює

Святіший Отець наголошує, що кожна велика історія перегукується з нашою історією. Читаючи Святе Письмо, життя святих, чи інші історії, що показують глибину людської душі, Святий Дух пригадує нам про те, ким ми є в очах Божих.

“Коли пригадуємо про Любов, яка нас створила й спасла, – пише він, – коли вносимо любов у наші щоденні історії, коли тчемо з ниток милосердя сюжети наших днів, тоді ми перегортаємо сторінку. Тоді ми більше не прив’язані до жалів і смутків, не приковані до хворобливої пам’яті, що ув’язнює наше серце, а відкриваючись на інших, відкриваємося на бачення самого Оповідача.”

Папа Франциск вказує також на важливість розповідати Богові власну історію, бо це означає стати перед Його очима, повними милосердної любові до нас і до інших. Точка зору Оповідача наближає нас до дійових осіб сьогоднішньої історії, тобто до наших братів і сестер.

Папа наголошує, що історія кожної людини відкрита на зміни, тому навіть тоді, коли ми розповідаємо про зло, потрібно навчитися завжди залишати простір для відкуплення й серед зла розпізнавати динамізм добра. Він пояснює, що тут не йдеться про те, аби робити собі рекламу, а про те, щоб пам’ятати, ким є ми в Божих очах, свідчити те, що Святий Дух пише в наших серцях та показувати іншим, що їхня історія повна краси.

На завершення Святіший Отець закликає вимолювати цього в Пречистої Діви Марії, Яка носила Божого Сина в Своєму лоні, зберігала все, роздумуючи в Своїм серці (пор. Lc 2,19). «Молімося до Тієї, Яка зуміла розв’язати життєві вузли силою Своєї покірної любові» – закликає Папа, завершуючи послання наступною молитвою:

“Маріє, жінко й мати, Ти виткала в лоні божественне Слово, Ти Своїм життям розповіла про чудесні Божі діла. Вислухай наші історії, зберігай їх у Своєму серці та вчини Своїми також ті історії, які ніхто не хоче слухати. Навчи нас розпізнавати добру провідну нитку історії. Поглянь на вузлуватий клубок, в якому заплуталося наше життя, паралізуючи нашу пам’ять. Кожен вузол може бути розплутаний у Твоїх делікатних руках. Жінко, сповнена Святим Духом, Мати довіри, натхни також і нас. Допоможи нам творити історії миру, історії майбутнього. І покажи нам дорогу, як переживати їх разом.”