Єпископ Павло Гончарук: «20 років служіння були ніби одним подихом»

Про це пише CREDO. 

Святою Месою ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук та п’ятеро священників, які з ним співслужили, відзначили 20-річчя свого рукоположення. Це ректор Вищої духовної семінарії Святого Духа в Городку о. Віктор Білоус, викладач філософії цієї ж семінарії о. Вадим Паркін, настоятель парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в м. Гайсині (Вінницька обл.) о. Юрій Малецький, настоятель парафії свв. Петра і Павла в Хмельницькому о. Анатолій Оріховський та настоятель санктуарію Божого Милосердя о. Павло Каліновський. Ідея відзначити круглу дату у вінницькому санктуарії належала саме йому. Як він сам сказав по завершенні Меси — хоча зазвичай священники відзначають 25 років свячень, він вирішив запропонувати відзначити 20-річчя, бо «невідомо, чи до двадцяти п’яти доживемо». Спершу думав зробити це в неділю, більш урочисто, але єпископ Павло сказав: «Краще в день, коли ми були рукоположені».

«Особисто для мене, — сказав владика Павло, — ці двадцять років служіння були ніби одним подихом. Свіжим подихом радості, подихом любові, подихом життя».

Звертаючись до всіх у храмі, Його Преосвященство зазначив, що хоче в цій Святій Месі молитися за викладачів семінарії, які навчали священників-ювілярів, як живих, так і померлих, та ще за двох їхніх однокурсників — о. Богуслава Чуприну й о. Віктора Курика, які нині перебувають за кордоном; за померлого однокурсника Андрія Бутрика та їхніх батьків, бо вони «були першими їхніми викладачами»; а також за всіх людей, до яких їх посилає Господь.  


Проповідь під час Служби виголосив отець-ректор Віктор Білоус. Посилаючись на проголошений уривок із Євангелія, він сказав: «Добре дерево — це дерево Ісуса Христа. Це райське дерево, з якого було зроблено хрест, що на ньому повис Ісус Христос. І, фактично, священство як таке — це плід Ісуса Христа і Його жертви. Неможливо зрозуміти суть і значення священства без розуміння жертви Ісуса Христа. Тому сьогодні, відзначаючи двадцяту річницю наших свячень, варто пригадати звідки ми взялися, де ми народилися і в чому наша цінність. Не в тому, що ми дуже гарні, і не в тому, що ми принесли світові якісь надзвичайні плоди, бо ми, по суті, нічого надзвичайного не зробили. Але велич, краса, вага священства — в Ісусі Христі, в Його жертві. Там, де Він  повис між небом і землею, народилась Церква, народилось священство, народилась Євхаристія. І це Добре Дерево, що ним є сам Ісус Христос, родить добрі плоди, добрих священників. Народилось нас восьмеро. Це символічна цифра, бо ми є “людьми восьмого дня”, ми — люди Воскресіння: в тижні сім днів, Ісус Христос воскрес у перший день наступного тижня. Тому ми нашою кількістю знаменуємо щось нове, якийсь новий початок. Зрештою, восьмеро людей врятувалися в ковчегу Ноя. І це також гарний знак чогось нового: нового народу. І — це потрібно підкреслити — ці восьмеро священників залишились вірними своєму служінню. Хочемо дякувати Богу за цей великий дар, за те, що всі висвячені вже 20 років служать там, куди Господь нас посилає».

Отець Віктор згадав, що їхній курс був останнім, коли семінаристів висвячував святої пам’яті єпископ Ян Ольшанський, і розповів про свої давні враження від перших знайомств із присутніми однокурсниками.

«Ми запитуємо себе: як ми прожили ці 20 років священницького життя? По-різному було: як і на будь-яку людську долю випадають і радощі, й труднощі. Але коли ми тримаємо Ісуса в своїх руках, тоді наше серце оживає. Тоді ми вже не хижі вовки, а добрі пастирі. Тоді й жити хочеться, і служити хочеться. Тоді розумієш, хто ти такий насправді, хочеш зробити щось добре для інших. Немає готових рецептів для життя; але коли наближаєшся і пригортаєшся до дерева — Доброго Дерева, яке родить добрі плоди, — тоді оживаєш. Бажаю собі та однокурсникам бути якнайглибше вщепленими в ту виноградну лозу, в те Добре Дерево — в Ісуса Христа, вщепленими різними засобами, але найбільше — через звершення Євхаристії. І це дасть можливість приносити добрі плоди», — закінчив проповідник.  

У спільній молитві зібрані на Службі звернулись до Небесного Отця з проханнями за святу Церкву, за Папу Франциска, за місіонерів, «щоб вони не проповідували нічого іншого, як тільки Христа, розіп’ятого і воскреслого»; за наш народ, «щоб українці сумлінно виконували свою щоденну працю, пам’ятаючи, що Господь бачить усі людські вчинки»; за померлих, а також — про припинення війни, про перемогу над ворогом, за всіх воїнів, добровольців і волонтерів, за усіх, хто страждає від війни.

По завершенні Меси від імені парафіян тепло привітала священників п. Анна Куньовська. Пані Анна запевнила єпископа Павла у постійній молитві за нього особисто і за всіх священників Харківсько-Запорізької дієцезії, на теренах якої точиться війна. «Дивлячись на те, що ви були висвячені 22 червня — в день, коли почалась війна у 1941 році, — ми віримо, що як закінчилась та війна, так закінчиться і ця. Нашою перемогою!» — сказала вона.  

Від імені спільноти «Caritas Spes» священників привітала п. Людмила Гаєвська.