Звертаючись до учасників конференції, організованої Папською академією «За життя», її очільник зазначив, що паліативна опіка передбачає спосіб суспільного життя, що ставить в центр людину та її добро, а також допомагає працівникам сфери медицини наново відкрити для себе її основну мету – піклуватися.
Про це пише Vatican News.Від 9 до 11 лютого 2022 року Папська академія «За життя» проводила онлайн-конференцію, присвячену питанням покращення паліативної опіки на міжнародному рівні й, зокрема, в Італії. Під час відкриття заходу до його учасників звернулися очільник згаданої Папської академії архієпископ Вінченцо Палья та Президент Європейської Асоціації з паліативної опіки професор Крістоф Остґате.
Мудрий супровід страждаючих
Паліативна опіка не лише відображає мудрий спосіб перебування поруч з тими, хто страждає, але й також є посланням про те, як слід сприймати людське існування. Таку думку висловив архієпископ Палья, наголошуючи, що паліативна опіка передбачає «дуже специфічний спосіб спільного життя, що ставить в центр людину та її добро, якого прагне не лише окрема людина, а й усе суспільство». Доповідач підкреслив, що така опіка є правом, яке ґрунтується на визнанні приналежності кожної людини до людської спільноти.
Ця перспектива, за словами архієпископа Пальї, спонукає всіх, що трудяться у сфері медицини, наново відкрити для себе її основне покликання – піклуватися. «Ми добре знаємо, що в сучасній медицині панівною метою є “оздоровлення”, – пояснив він. – Але слід уникати того, щоб це стало єдиною метою, яку намагаються досягти будь-якою ціною, забуваючи про радикальне обмеження, що є складовою частиною нашого існування. Ілюзія безсмертя, яка є основою для сприйняття оздоровлення як абсолюту, вводить в оману. Радикальна людська обмеженість призводить до рішучого виключення надмірної настирливості у застосуванні методів лікування, що завдає непотрібних або навіть шкідливих страждань пацієнту».
Завжди можна щось зробити
З іншого боку, як зауважив Президент Папської академії «За життя», скорочення або призупинення лікування, коли воно більше не є пропорційним, не означає відмову від пацієнта. «Коли більше нічого не можна зробити для зцілення, – підкреслив він, – це не означає, що “вже взагалі нічого не можна зробити”. Слід супроводжувати з любов’ю, полегшуючи страждання та допомагаючи переживати “наближення” до моменту слабкості». Це означає діяти з пошаною до гідності, уникати обхідних шляхів, які принижують, таких як різні способи позбавляння життя, від асистованого самогубства до евтаназії».
Архієпископ додав, що погодитися на ці форми завершення життя, не забезпечивши можливості адекватного супроводу пацієнта як з точки зору фізичних симптомів, так і з перспективи питання про сенс, що завжди виникає в стражданні, означає змиритися з логікою покинення та виключення.
Криза паліативної опіки
Професор Крістоф Остґате, Президент Європейської Асоціації з паліативної опіки, що є лідером не лише в Європі, а й у всьому світі щодо наукових аспектів паліативної опіки, зазначив, що ця форма опіки перебуває в кризовому стані. В усьому світі 86% людей, що потребують паліативної допомоги, не отримують належної, або й жодної опіки. Він додав, що, на жаль, асистоване самогубство стає нормальною частиною життя, як наслідок ухваленого законодавства та розширення вже існуючого. Він ствердив, що ці нові закони є дійсністю, і слід до них адаптуватися, наголошуючи на принципах паліативної опіки.
Папа Франциск: перед нашими очима світова війна, що шматує геройський український народСхожі новини
