Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сестра Антоніна Пухальська CST: «Дорога до християнства не легка, але все таки можлива»
13:02 П'ятниця 0 529
11-06-2021, 13:02

Сестра Антоніна Пухальська CST: «Дорога до християнства не легка, але все таки можлива»

Сестра Антоніна Пухальська належить до Згромадження Сестер Святої Терези від Дитяти Ісус. Крім служіння у монастирі, вона працює бібліотекарем та вчителем у школі, де викладає християнську етику. Також сестра-терезіанка займається волонтерством, допомагаючи захисникам України.
Сестро, поділіться, будь ласка, про свій шлях розпізнання покликання. Чому Ви обрали саме сестер терезіянок?

Згромадження сестер терезіянок я обрала, беручи до уваги, напевне, свій непростий характер. І я думаю, що Господь, в якійсь мірі, використав це, аби покликати мене за собою.

Якось, одна сестра, коли ми з нею розмовляли про покликання і монаше життя, сказала мені, що монастир буде існувати і без мене. Ця сестра належала саме до Згромадження Сестер Святої Терези від Дитяти Ісус. І, дивлячись на неї й прокручуючи у своїй голові її слова, я почала шукати і цікавитися, що це за терезіянки, як вони живуть, де працюють і яка їхня харизма. Так, я дізналася, що покровителькою їхнього згромадження є свята Тереза від Дитяти Ісус. Саме вона, згодом, показала мені дорогу Божого дитинства пізнаючи яку, я зрозуміла, що Господь Бог хоче, аби я була завжди поряд, як Його дитина, а Ісус хоче бачити мене, як свою наречену. Тоді, я з головою поринула у монаше життя. Обравши монаше життя, я погодилася бути Божою дитиною і нареченою Ісуса Христа. Ось так Згромадження Сестер святої Терези від Дитяти Ісус стало моєю родиною.


З моменту початку війни на сході України, при Всеукраїнському санктуарії у Бердичеві, діє спільнота «Католики Бердичева – воїнам України», де Ви являєтеся її організатором. Розкажіть, будь ласка, чим саме займається ця спільнота, яка її основна діяльність?

Цей волонтерський рух повстав тоді, коли в нашій державі розпочалася війна. І для того, щоб уникнути глибокої депресії й постійного нарікання зі сторони українців, ми вирішили долучитися до справ волонтерства, і хоч якось допомогти тим, хто тоді цього потребував. Спочатку, ми багато молилися. Так, через деякий час, Господь побачив наші прагнення й старання, і почав сприяти нашій справі, посилаючи до нас тих, хто дійсно потребував нашої допомоги: це були поранені наші захисники, що перебували у лікарнях Дніпра та Харкова. Налагодивши співпрацю із нашими волонтерами-католиками міст Харкова та Дніпра, ми почали передавати необхідні речі для поранених захисників і гаряче молитися за їхнє одужання. Одного разу, у Дніпровську лікарню привезли пораненого військового із 95-ї бригади, який є уродженцем нашого міста, Бердичева. Йому ми також надали всю необхідну, з нашої сторони, допомогу. Через нього, ми до речі, виходили і на інших хлопців, які потребували цієї підтримки й допомоги. Тому, наша допомога, однозначно доходила до адресата.
Те, що наша спільнота йде вірним шляхом, особливо, ми відчули у 2014-2015 роках, коли наші захисники, як ніколи потребували нашої допомоги. Звичайно, поряд із нашими вчинками завжди крокувала молитва.

Протягом цього часу, ми купували їжу та ліки, намагалися допомогти тим, чим могли. Згодом нашою допомогою почала користуватися Християнська служба порятунку, яка, безпосередньо, займається дітьми у «сірій» зоні, постраждалими від війни. Діяльність нашої спільноти триває і до сьогодні, можливо в меншому об’ємі, але ми і надалі продовжуємо допомагати нашим захисникам, передусім молитвою.


Також, на даний час, в міру своїх можливостей, ми підтримуємо в їхньому стражданні матерів, батьків загиблих захисників України з Бердичева та Бердичівського району.


Крім служіння у монастирі, Ви працюєте у школі викладачем християнської етики та бібліотекарем. Що намагаєтеся пояснити дітям у їх вихованні?

До християнської етики і діти, і батьки ставляться з позитивом. Усі отримують цей «фундамент християнської любові». Християнство – це релігія любові, де особа намагається застосувати цю любов у своєму житті. Потім, звичайно, у більш дорослому віці, вона може вибрати іншу конфесію до якої хотіла би належати. Але, чи так станеться, чи ні: віра, надія і любов Христа, у будь-якому випадку, вже посіяні у серцях дітей, які кожен із них має спочатку впровадити у життя, а потім скласти іспит. А екзаменом із християнської етики є власне життя кожного.

Моєю метою, як вчителя християнської етики є: дати можливість дітям шукати правди, шукати рецепт і «спосіб приготування» щасливого життя. Але, звичайно, вибір і відповідальність за своє життя, лежить тільки на них. Дорога християнства нелегка, але усе-таки є можливою. Ось цього я навчаю дітей. Я також намагаюся заохотити їх, аби вони застосовували це у власному житті.


Ви проводите катехези при санктуарії для підлітків. Скажіть, будь ласка, чого найбільше зараз потребує молодь, беручи до уваги Ваш досвід?

В катехизації, передусім, діти зараз потребують живого свідчення того, чого ми їх навчаємо і що проповідуємо. Свідчення монашого життя можна побачити і на моєму прикладі й на прикладі моєї життєвої історії, а от до подружнього життя молодих людей потрібно готувати. І готувати їх неабияк, а охоплювати й детально розбирати усі сфери людського життя.


Так, молоді люди потребують цього свідчення з огляду на те, що теперішня молодь не є достатньо освіченою. У сучасному світі, підлітки не мають того розуміння жертовності, як споглядання на іншу особу, вміння бачити потреби інших, належне ставлення й пошана до батьків та близьких. Все частіше можна спостерігати, як у серцях молодих людей оселяється егоїзм, де, передусім, все обертається навколо них, і береться до уваги лише те, що їм потрібно й що для них є «усім». Вони звикли тільки брати, але не давати. Ось у цьому всьому – вся сутність. Так, досить велика кількість молодих людей потребує підготовки до подружнього життя. Ця підготовка, передусім, потрібна для того, щоб молоді люди не боялися бути відкритими на іншу особу, щоб вчилися розуміти, що у іншого теж є право на бажання, існування та свою думку. І, не забуваймо, яким є важливим у відносинах діалог!

Максим Железницький