Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
17:04 Четвер 0 1 125
6-02-2020, 17:04

Целібат у Церкві: так чи ні?

Домініканець отець Петро Балог у своєму блозі подає ґрунтовний текст про целібат у Церкві. У першій частині розглянемо причини дискусій про целібат у Римсько-Католицькій Церкві, "норми" сучасного суспільства, а також питання, що з'являються у зв'язку з целібатом.    
Втрата первісної любові

Дискусії про обов’язковий целібат римо-католицьких священиків повторюються по амплітуді що якийсь час. Причому як у Церкві, так і поза нею. Майже ніхто не веде дискусій про звичаї і спосіб життя якихось синтоїстів чи буддистів – вони далеко, вони не так муляють очі. А целібат у Католицькій Церкві є певним викликом, є знаком, часто спротиву, інколи гніву, часто насмішок, хоча теж у багатьох ще випадках захоплення і поваги. Крім того, інтимне життя чи публічна відмова від нього постійно була і є сферами цікавості, і наділена підвищеною увагою з боку суспільства.

Причини дискусій на тему целібату духовних Римо-католицької Церкви є різні у різних часах. На початку ХХІ століття цими причинами є, в основному, брак священичих покликань, це різні скандали у Церкві, немалу вагу теж мають випадки недотримання целібату духовними особами. Це причини внутрішні. Зовнішні натомість додають ще різні біблійні та історичні аргументи, як також приклад жонатого священства, яке «прекрасно функціонує без обов’язкового целібату». Щодо останнього, то варто сказати наступне: жонате священство десь так само «прекрасне» як і «прекрасне» священство у целібаті. Бо і там, і там є свої проблеми: якщо у священиків у целібаті це проблеми особисті, найчастіше у сексуальній сфері, або у питанні, як радити собі з самотністю, то у жонатого священства – це родинні проблеми, а найчастіше – матеріальні, які змушують не раз крім священицького служіння ще займатися підробітком, щоб утримати свою родину. Ставлення як ідеал одного або другого способу життя священика – це часто видавання бажаного за дійсне.

Також треба додати, що проблема з покликаннями до священства береться статистично не стільки з целібату чи його браку, скільки з даного культурно-суспільного устрою. Коротко кажучи, брак покликань чи то в Католицькій Церкві, чи то в Православній, чи то в різних Протестантських традиційних деномінаціях відчувається майже однаково, якщо йдеться про регіон, що має загальну назву «Західний світ», тобто Захід плюс ті регіони, куди проникла західна, в тім теж споживацька ментальність. Беручи до уваги глобальний характер проникнення західного способу мислення і життя, то справа стосується більшості регіонів світу.

Сьогодні щось таке як «дівицтво» – як чоловіків, так і жінок – виглядає, як якась дивакуватість. Так само, як і дошлюбна чистота. Натомість «нормою» вважаються дійсно різні перверсії, права на які теж різні активісти ревно і послідовно захищають. Те, що колись було «чеснотою» для суспільства, сьогодні в його очах є «дефектом» і vice versa. І головне, ця споживацька ментальність проникла також до Церков. Як сказав якось кардинал Ґерхард Мюллер, це не целібат є причиною кризи в латинській Церкві, це криза в Церкві є причиною знецінення целібату. Можна теж додати – самими священиками також. Звідси криза з його дотриманням багатьма представниками латинського духовенства.

Що з цим робити – це інше питання. Можливо, скасування обов’язкового целібату збільшить дещо число покликань, проте, як здається, не так значно, що семінарії на Заході заповняться, як це було колись. Поки не буде відновлення «первісної ревності», чи теж «первісної любові» (див. Одкр 2, 4), а залишатиметься «літеплість» (див. Одкр 3, 15-16), то жодні зовнішні зміни загалом не відновлять Церкву. Бо якщо не буде вирішена глибинна причина проблеми, тоді перестановки назовні будуть заміною однієї проблеми іншими. А глибинна причина – це брак слідування учнів Христа, передусім пастирів, за словами Христа, чи то безженних, чи то жонатих, за тими словами, якими Він гаряче молився до Отця у своїй так званій Архієрейській молитві: «Не молю, щоб ти узяв їх від світу, лише – щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і я не від світу. Освяти їх у твоїй істині: слово твоє – істина. Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині» (Йн 17, 15-19). Учні Христа, які мають бути «не від світу» та «освячені в істині» – на противагу лицемірству, подвійному життю, фальші, брехні, загребущості, марнославству, егоїзму, блуду, браку навернення.

Питання, які з’являються в зв’язку з целібатом

Целібат (лат. coelibatus – безшлюбний) є практикою Церкви з самого початку її існування. Постійно були якісь добровільні вибори деяких християн, чоловіків чи жінок, щоб жити виключно «для Царства Божого». Базувався такий вибір передусім на словах Ісуса Христа, які можемо прочитати в Євангелії від Матея: «Кажуть до нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.” Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано. Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне» (Мт 19, 10-12). «Скопці» у даному випадку означає саме «безшлюбні», тобто ті, які добровільно живуть у целібаті. Також апостол Павло заохочував одного разу до целібату: «Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові» (1 Кор 7, 32-34).

Питання, які виникають постійно в зв’язку з практикою целібату у Церкві, це перш за все, чому кандидати до священства у Римо-католицькій Церкві не мають вибору? Чи чому в одних може бути священство без целібату, як це є у Східних Церквах, а в інших – ні, як це має місце в латинській Церкві? Чому целібат прив’язаний до священства, якщо воно по суті цього не вимагає. Таку вимогу по своїй суті ставить лише чернече життя у Церкві. Тут ще є ціла маса інших питань, як наприклад, чи відміна целібату сприятиме збільшенню покликань до священства у Церкві? Чи всі культури, серед яких діє Католицька Церква, здібні сприйняти целібат? Проте варто зосередитися лише на основних питаннях.

Щодо вибору, то загалом він завжди є: до священства ніхто нікого і ніколи не змушує, подібно як і до єпископства чи до чернецтва. Людина завжди вибирає, згідно голосу свого покликання і – це важливо – згідно оцінки цього голосу Церквою. Церква ставить певні вимоги, щоб дане покликання перевірити. Ці вимоги відрізняються у різних традиціях. На Заході сформувалася традиція, що однією з істотних вимог є саме целібат, подібно як така практика сформувалася на Сході по відношенню до кандидатів на єпископа, хоча початково, у перші віки, єпископи мали родини. Вибір особистий у своєму особистому житті – це теж вибір власних правил і обмежень. Натомість вибір суспільний, яким є публічне служіння у певній групі завжди пов’язаний з певними правилами: чи то вибір працювати у певній компанії, чи то вибір бути військовим, чи то вибір служити священиком. Все це відповідь на покликання, проте зі сторони тієї організації, до якої мене кличе покликання, є завжди вимоги щодо мене. Знаючи ці вимоги, я маю вибір: приймати це чи ні.

Відносно до практики жонатого священства у Східних Церквах, про що схвально також говорить ІІ Ватиканський Собор (див. «Presbyterorum ordinis», 16), то ця практика розвивалася в іншому культурному і обрядовому середовищі. Вона теж згідна з Писанням, подібно як з Писанням згідна практика целібату (хоча реформатори свого часу відкинули целібат, як щось незгідне з Писанням). Східні Церкви опираються у своїй практиці на традиції перших віків і передусім на приписах апостола Павла щодо духовних (див. 1 Тим 3, 2-5; Тит 1, 6), латинська натомість Церква опирається на прикладі самого Христа, який жив у целібаті і є взірцем для священиків латинської Церкви, подібно як є взірцем для єпископів Східних Церков.

Далі буде...

Зображення Aleteia.pl
Історія Церкви 11:05 Неділя 0 119 Добрий Пастир з римських катакомб ​​​​Сьогодні відзначаємо IV Великодню неділю, яка присвячена євангельському образу Ісуса Доброго Пастиря. Цікаво, що власне, перші християнські зображення Ісуса Христа у римських катакомбах - це зображення Ісуса як Доброго Пастиря.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.