Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
12:01 Субота 0 258
8-05-2021, 12:01

Чудотворний Ісус Дедеркальський

Серед чудотворних ікон, пов’язаних із Волинню, більшість богородичні й лише три – із зображенням Ісуса Христа. Про ікону Ісуса Тарнорудського ми вже писали, тепер пропонуємо читачам ознайомитися з історією образу Господа Христа Дедеркальського.
Села Великі й Малі Дедеркали розташовані на межі Волині та Поділля. Волинські дослідники відносять ці населені пункти до Волині, а подільські – до Поділля. До вересня 1939 р. обидва села належали до Кременецького повіту Волинського воєводства, тому вважатимемо їх волинськими населеними пунктами.

Перша писемна згадка про розташовані за 30 км на схід від Кременця Дедеркали відноситься до 1545 р. Під цим роком поселення згадується як власність руських шляхтичів Дедерків (в інших документах вживаються прізвища Дедеркалів, Дедеркальських). Географічний словник Королівства Польського вказує: «У XVI ст. поселенням володіли четверо братів Дедеркальських (Сидір, Дашко, Нестор і Андрій, цей останній із прізвиськом Вонтковський, мабуть, від інших маєтностей)». Далі йдеться: «Втім двома сотнями років пізніше Дедеркалами володіють уже кілька родів […], а також єпископ Яків-Ігнатій Дедерко (перший із 1798 р. єпископ мінський) […]. Дедеркали мають костел із монастирем реформатів. […] У цьому храмі вище згаданий єпископ Дедерко відзначав у 1826 р. п’ятдесятилітній ювілей свого священства. У середині своєї священицької кар’єри єпископ Дедерко, тоді ще єпископ-суфраган луцький, від імені волинського духовенства складав омаж від духовенства імператриці Катерині (в 1795 р.) на руки її уповноважених, генералів Кречетникова і Тутольміна».

Із тих «кількох родів» варто згадати рід Коллонтаїв, які теж були власниками частини Дедеркал. Саме тут народився Гуго Коллонтай (1750–1812 рр.) – священик, видатний релігійний, освітній і політичний діяч, співавтор Конституції 3 травня. Після 8-літнього ув’язнення за участь у повстанні Костюшка Коллонтай повернувся на Волинь, разом із Тадеушем Чацьким заснував у 1805 р. Кременецький ліцей, який швидко став одним із найвідоміших і найпрогресивніших польських навчальних закладів.

Ось як про заснування дедеркальського костелу і монастиря при ньому розповідає Тадеуш-Єжи Стецький у своїй книзі «Волинь у статистичному, історичному та археологічному плані»: «У 1735 р. у власника Великих Дедеркал Антонія Вишпольського, підчашого мозирського, внаслідок якогось випадку вибухнула жахлива пожежа, яка, знищивши частину господарських будівель, почала перекидатися на дім, а пломені вже охопили дах; стурбовані господарі заклинали людей, які прибігли на порятунок, щоб вони передусім старалися витягти з вогню старовинний образ Господа Ісуса як найкоштовнішу родинну пам’ятку, що зберігалася в їхньому домі вже кілька століть і яку вони разом із усією ріднею особливо шанували. На такі вмовляння один із насельників, може, заохочений значною нагородою, обіцяною за порятунок цього образу, попри те, що язики полум’я напирали вже з усіх боків, вліз через вікно до спальної кімнати Вишпольських і, вхопивши образ цей у руки, іще цілим і неторканим зміг його винести; а сам вогонь, який уже в повну силу поширився дахом, у цю хвилю раптово згас, ніби якоюсь чудесною силою заклятий, а всередині дому все вмеблювання і стіни цілісінькими залишилися».

Костел і монастир у Великих Дедеркалах. Фото надав Віталій Іщук

Антоній Вишпольський розцінив це як чудо і пообіцяв звести на знак вдячності костел, що і зробив того ж року. При костелі Всечесного Хреста збудували монастир, до якого Вишпольський спровадив францисканців-реформатів із Жорнищ Липовецького повіту на Поділлі. Ікону Господа Христа вмістили в головному вівтарі.

Стецький пише: «Незабаром цей образ численними чудесами в околиці прославився: перед тим, як мали статися будь-які лиха в краю, на обличчі Спасителя з’являлися криваві сльози, а багато хворих, які сюди прибували, чудесно зцілялися».

Чудотворна ікона Господа Ісуса Дедеркальського. Фото надала парафія Матері Божої Ченстоховської у Кшивізні

У 1760 р. дерев’яні будівлі храму й монастиря замінили муровані, які фундували градський суддя Михаїл де Проціус Прайсс і його дружина Тереза. 5 липня 1760 р., коли образ урочисто перенесли в процесії та встановили в центральному вівтарі нового костелу, сталося нове чудо: двох дітей, які потрапили під коней, у тяжкому стані принесли до ікони – і вони одразу видужали.

«Це чудо зображене на досить убогенькій фресці в костелі, над дверима, що ведуть до сакристії. Кількома роками пізніше, на розголос численних чудес, що діялися в Дедеркалах, була скликана тут комісія, що складалася з єзуїтів та двох єпископів, яка, розглянувши детально всі чуда, що тут сталися, образ Господа Ісуса урочистим актом оголосила чудотворним», – продовжує Стецький.

До ікони йшли натовпи паломників. Дедеркальський же монастир царська влада не закрила ні після 1831 р., ні після 1864 р. У ньому були дуже багата бібліотека стародруків і рукописів, а також велика колекція ікон та картин, зокрема портретів, – не в останню чергу тому, що сюди звозили цінні речі із закритих католицьких монастирів. У 1891 р. костел віддали Православній церкві, а в монастирі влаштували вчительську семінарію, бібліотеку ж вивезли до Житомира.

Коли Польща відновила незалежність, храм повернули католикам. Відродився тоді й культ чудотворної ікони. З початком Другої світової війни, у вересні 1939 р., настояелем Дедеркал призначили ксьондза Юзефа Кучинського. У 1943 р. цей священик організував пункт самооборони, завдяки якому місцевим полякам вдалося дочекатися приходу радянських військ. Улітку 1944 р. на прохання правлячого єпископа Луцької дієцезії Адольфа-Пьотра Шельонжека отець Юзеф поїхав виконувати душпастирське служіння в Центральній і Східній Україні для католиків, які вже кілька десятиліть залишалися без священиків. У січні 1945 р. його арештували і засудили до 10 років «за шпигунство на користь Ватикану». Після відбуття терміну, сім років із якого він проробив на вугільній шахті в самому пеклі – у Воркуті, священник відмовився від виїзду до Польщі, залишився з депортованими до Казахстану католиками. Потім його ще раз засудили на сім років таборів. Усе своє життя він залишався вірним Церві та своїй пастві, помер у Вербівці на Вінничині в 1982 р.

Пам’ятник ксьондзу Юзефу Кучинському у Вербівці (Вінницька область)

Коли в 1970 р. отець Юзеф перебував на лікуванні в Польщі, він зустрівся зі своїми дедеркальськими парафіянами. Під час репатріації їм удалося вивезти чудотворну ікону Ісуса Дедеркальського, згодом вона потрапила в костел у Кшивізні Опольського воєводства. Кучинський організував збір коштів на два вотуми – від себе і вірян – і на відпусті Воздвиження Всечесного Хреста 13 вересня 1970 р. виголосив проповідь. Потім згадував: «Святкування було дуже урочисте. Я виголосив до вірян проповідь, під час якої розповів історію й початки культу цієї ікони. Також звернувся із проханням, а чи й зі спонукою, щоб їхні діти і внуки теж дізналися і згадували про ті страхітливі події, чудесну опіку Господа Ісуса в дедеркальській іконі і щоб вони продовжували вшановувати Господа Ісуса».

У 1986 р. ікону викрали з костелу в Кшивізні. Донині знайти її не вдалося, замість неї у вівтарі висить копія, зроблена за фотографіями місцевим художником. Дедеркальський костел і монастир після війни перетворили на будинок престарілих, згодом на виправний заклад для алкоголіків, а в 1993 р. будівлю в дуже поганому стані передали Православній церкві.

Зовнішній вигляд костелу Матері Божої Ченстоховської в Кшивізні. Автор: mag, fotopolska.eu

Головний вівтар костелу в Кшивізні з іконою Господа Ісуса Дедеркальського. Фото надала парафія Матері Божої Ченстоховської у Кшивізні

Анатолій Оліх

Джерело: Волинський монітор
Історія Церкви в Україні 18:01 Середа 0 210 Свідки віри: єпископ Кароль Недзялковський На 7 квітня припадає річниця смерті єпископа Кароля Недзялковського, який був обдарованою особою, професором церковного співу та літургіки, канонічного та державного права, ревним та дбайливим душпастирем Житомирщини та Волині.  
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.