Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » «Все — або нічого»: Дівчина покинула блискучу акторську кар’єру, щоб стати монахинею
12:01 Вівторок 0 299
30-03-2021, 12:01

«Все — або нічого»: Дівчина покинула блискучу акторську кар’єру, щоб стати монахинею

Вечірки, алкоголь, цигарки, наркотики, світ шоу-бізнесу та велика жага слави … Таким було повсякденне життя 17-річної Клер Крокет.  Через рік молода акторка увійде до монастиря і покаже своїм життям, яких висот може досягти людина, яка живе згідно з Божою волею.
Мішура світу

Клер Крокет народилася 14 листопада 1982 року в Деррі, Північна Ірландія. Акторська діяльність була її великою пристрастю з дитинства, до чого вона мала значні схильності. Вона виявляла природний талант гри, прекрасно співала та грала на гітарі, гарно декламувала вірші та чудово наслідувала інших людей. На сцені вона почувалася, немов риба у воді. Не дивно, що її талант помітили не лише в школі, де вона смішила своїх друзів і вигравала конкурси декламаторів, а й у професійній студії.

У 15-річному віці вона вела молодіжну телевізійну програму, а через два роки нею зацікавився американський телеканал Nickelodeon. Потім дівчина почала зніматися у фільмах і маленькими кроками рухалася до здійснення своєї найбільшої мрії: прославитись і зробити кар’єру в Голлівуді. Однак розвиток таланту не йшов паралельно з духовним розвитком. Хоча вона виховувалася в католицькій родині, однак не ходила до церкви і згодом застрягла у тяжких гріхах. Дівчина курила цигарки та мала пристрасть до алкоголю. Також почала приймати наркотики та зустрічатися з хлопцями. Тож коли подруга запропонувала їй поїхати до Іспанії в 2000 році, вона погодилась, не вагаючись. Фієста, пляж, сонце та дискотеки – саме цього очікувала юна дівчина. 

Фієста в Іспанії

Неважко уявити здивування 17-річної дівчини, яка побачила на місці зустрічі людей середнього віку з розарієм в руках. Виявилося, що вони їдуть у паломництво. Клер одразу захотілося відмовитися від подорожі, але квитки вже були куплені, і скасувати поїздку було неможливо. У Страсну п’ятницю, за наполяганням однієї з учасниць паломництва, Клер пішла на Богослужіння і сіла на далеку лавку у каплиці.

Коли віруючі вишикувалися в чергу, щоб поцілувати Святий Хрест, Клер приєдналася до них, засунувши руки в кишені, думаючи: «Коли це закінчиться і чи зможу я піти по сигарету?»

Однак, поцілувавши розіп’яті ноги Ісуса, вона дуже сильно відчула, що Бог помер за неї на хресті – за її гріхи, марнославство, невірність та нечистоту. Очима віри вона побачила, наскільки сильно скривдила Бога, і що єдиний спосіб попросити пробачення – це віддати Йому своє життя. Вона сказала Ісусу: «Я зроблю все, що ти попросиш». Водночас Клер розуміла, що, вступивши до монастиря, буде змушена покинути все своє минуле життя. На той момент дівчина ще не була готова до цього.

Неочікувані події

Після повернення з Іспанії, Клер довелося повернутися і до свого минулого життя, яке не мало нічого спільного з бідністю, чистотою та послухом. Пізніше Клер зізналася, що у неї не було сили кинути грішну поведінку, оскільки вона не просила Ісуса про допомогу. Вона хотіла здолати всі виклики своїми силами. Невідомо, як би все склалося, якби Бог прямо не звернувся до неї. Двічі.

Перша подія відбулася за незвичних обставин. Дівчина напилася на вечірці і була змушена піти до туалету. Саме тоді вона відчула на собі люблячий погляд Ісуса, який запитав її: «Як довго ти будеш робити мені боляче?». Цей досвід був настільки сильним, що Клер не сумнівалася, що сам Бог говорив з нею.

Друга досить потужна подія, яка зрештою змусить її таки піти до монастиря, відбулася у розкішному номері готелю у Манчестері. Перед тим, як іти спати, молода актриса прочитала графік знімального плану на наступний день.

Раптом вона почала плакати. «У той момент я зрозуміла, що у мене є все: багато друзів, хлопець, кар’єра, гроші … І в той же час я відчувала велику порожнечу. Я розуміла, що жодна з цих речей не може мене наповнити: ні успіх, ні слава, ні людська любов. У мене було все, про що я мріяла, але я не була щасливою. Я зрозуміла, що тільки відповівши на Боже запрошення, зможу відчути щастя».

Відтоді вона почала боротися за новий вимір слави – Божу славу. Найважливіший етап духовної боротьби для 19-річної дівчини закінчився 11 серпня 2001 року. Саме тоді Клер Крокет розпочала свою монашу формацію в Сестер Служниць в Іспанії – в місці, де вона побувала півтори роки тому і відчула дотик Божої любові.

Дар покликання


Спочатку Клер відчувала великі труднощі з викоріненням своїх старих звичок, але вона була відкрита до благодаті і дозволила їй діяти. Вона повільно дізналася, що «Бог створив нас для великих справ, а не для зручності» і що «Він покликав мене і знає, що Він робить. Моя єдина робота – довіряти Йому. Він дасть мені сили».

Через кілька років, розмірковуючи про дар покликання, який вона отримала і котрий вимагав від неї залишити рідних, батьківщину і кинути кар’єру, вона охоче згадувала слова Папи Йоана Павла ІІ: «Той, хто впускає Христа, нічого, абсолютно нічого не втрачає, але робить своє життя вільним, красивим і великим» (24 квітня 2005 року).

Життя сестри Клер, її служіння у Іспанії, США та Еквадорі чудово ілюстрували ці слова. Монахиня прожила своє життя, відчуваючи Божу любов, живучи у спільноті сестер та проголошуючи Христа дітям та молоді з бідних сімей.

Справжня радість полягає в даруванні

На фотографіях і фільмах, що документують життя сестри Клер, вона вражає своєю природністю і радістю. Посмішка, яка ніколи не залишає обличчя, і заразливий сміх видно не лише на записах під час відпочинку, але й під час виконання обов’язків: прибирання, приготування їжі чи катехизації.

У спогадах сучасників, радість була однією з головних рис сестри Клер. Ця радість насамперед походила від її стосунку з Богом. У листі до о. Рафаеля, засновника спільноти, монахиня написала: «Незважаючи на те, що Велика п’ятниця є сумним днем, я не знаю, як виразити радість і ентузіазм, який я відчуваю, страждаючи за Господа. Мені все здається дрібним: відсутність сну, піст, спека … Все, що важко, приносить мені радість, бо наближає мене до Господа». Вставання о 5 ранку перетворилося на «жертву слави».

Вона писала: «Стільки можна дати світові! Стільки хорошого зробити! Коли ти перестаєш жити для себе, слухатись і жити для Бога, все інакше. Це має значення і цінність». Утримання від нарікань – це також плід роботи сестри Крокет над собою. Черниця згадувала, що дізналася про це від святого Папи Йоана Павла ІІ.

Цьому ставленню до життя сестра Клер навчала і молодих дівчат, для яких сестри організовували літні табори. Вона казала їм: «Справжня радість полягає в тому, щоб дарувати, а не отримувати. Коли ми ділимося талантами з іншими, ми приносимо радість».

Щасливе обличчя монахині також допомогло у наверненні одного з пацієнтів лікарні у Валенсії. Чоловік не мав волі жити і був охоплений безнадією, однак кого дуже здивувала радість і приязнь сестри Клер. Через 20 років він пішов до сповіді і почав щодня приймати Святе Причастя.

Любов жертовна 

Євангелізаційна місія сестри Клер не була б плідною, якби за нею не слідувала любов: любов до Бога і до ближнього. Сестра хотіла, щоб Христа знали всі, кого Господь ставив їй на шляху. Першокласників початкової школи привели до церкви для Адорації. Вона сказала їм: «Спробуйте три хвилини зосереджуватися. Нічого не кажіть. Не озирайся навколо себе. Тільки подивіться на Ісуса у Євхаристії, бо за ці три хвилини Господь Ісус може доторкнутися до вас».

Отець Фред Парке, настоятель парафії в Джексонвіллі, де працювала сестра Крокет, був вражений тим, наскільки їй вдалося пробудити у дітей євхаристійну відданість. Також монахиня заснувала «Клуб розарію» для молодих парафіян та подбала про регулярну участь студентів у таїнстві Примирення.

Сама сестра Клер з кожним роком проводила все більше часу в Адорації. Вона зізналася, що з самого початку свого формування, поклоніння Євхаристії та хресту допомагали їй долати труднощі та уникати спокус. Сестра Клер практикувала чесноти у своїх повсякденних обов’язках. Найважливішою вона вважала любов. Вона писала: «Любов жертовна, а не поверхнева чи сентиментальна. Це вчить людину забувати про власні бажання».

Досвід її власної бурхливої молодості означав, що сестра Клер не залишала ввірених їй молодих людей, а показувала їм шлях до Бога. Вона завжди давала молоді надію на зміни в житті і служила їм своєю безкорисливою допомогою.

Вона працювала з ними різними способами: через присутність, розмови та листування. Сестра Клер радила: «Запитайте Господа, що він хоче від вас. Припиніть робити те, що хочете, і те, що вам подобається, і починайте виконувати Божу волю. У цьому знайдете справжнє щастя». Не випадково вона називала себе “сестрою всього або нічого”, заохочуючи молодих людей обирати Христа та духовні цінності, всупереч загальносвітовим потокам сьогодення. Вона не погоджувалася на посередність, мобілізувала підлітків йти проти хвилі, боротися за власну душу.

«У духовному житті мир не полягає у відсутності війни, – казала вона. – Мир – це фронт війни». 

Вісім кроків до святості

Сестра Клер Крокет померла у віці 33 років під час еквадорського землетрусу 16 квітня 2016 року. Вона та її сестри напружено провели останні дні: прибирали збитки після великої повені, яка обрушилася на країну. Тоді ніхто з еквадорців не очікував, що за мить на них чекатиме ще один катаклізм: землетрус, в результаті якого під завалами будівлі будуть виявлені тіла п’яти постуланток та сестри Клер. Остання була знайдена з гітарою в руці, що є невід’ємним елементом євангелізації.

Відразу згадалося, як за кілька годин до катастрофи, коли розмова раптом перейшла до остаточних речей, сестра сказала: «Чому я повинна боятися смерті, коли йду до Того, Кому я присвятила все своє життя?». Раптова загибель сестри Клер дуже засмутила не лише місцевих жителів, але й усіх, на чий шлях Бог її поставив.

Сестра Клер не залишила ні щоденника, ні духовного заповіту. Однак ми можемо знайти це в її листах, примітках, ескізах катехизації або
на малюнках. Наприклад, у випуску 2008 року, підготовленому для учнів школи в Джексонвіллі, США, в якому монахиня написала:

Що роблять святі?

Вони завжди ставлять Бога на перше місце.

Вони намагаються робити те, що Бог хоче від них.

Вони часто розмовляють з Богом.

Вони допомагають іншим, не чекаючи взамін винагороди.

Вони посміхаються, коли навіть їм не хочеться.

Вони намагаються підкорятися не відкладаючи.

Вони люблять і є добрими до всіх Божих створінь.

Вони знають, що все їм дано від Бога.

І ти можеш стати святим!

Джерело: Духовна велич Львова
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.