Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Свідки віри: річниця смерті отця Юзефа Кучинського
11:00 Субота 0 997
13-03-2021, 11:00

Свідки віри: річниця смерті отця Юзефа Кучинського

Отець Юзеф Кучинський народився 15 лютого 1904 року в с. Бучки неподалік від Житомира. Про юні та молоді роки майбутнього священика відомо небагато. Знаємо, що у 1924 році він закінчив Житомирське педагогічне училище. Відчувши священицьке покликання, яке реалізувати у радянській Україні було неможливо, юнак наважився на втечу. В тому ж 1924 році, нелегально перейшовши радянсько-польський кордон і здавши екстерном екзамени, Юзеф вступив до Вищої духовної семінарії в Луцьку.
Після рукоположення у священики (4 квітня 1930 року) працював катехетом у школах Луцька, капеланом у харцерських та молодіжних католицьких організаціях, зокрема в дієцезіальному інституті Католицької Акції, префектом загальноосвітніх шкіл. Разом із отцем Валер’яном Гловачем написав «Католицький катехизм для дітей», який було видано у Луцьку в 1939 р. У 1937 – 1939 рр. навчався і захистив докторську дисертацію із соціології в Католицькому Інституті в Парижі. У вересні 1939 року, коли розпочалася Друга світова війна, став настоятелем парафії в с. Шумбар біля Кременця та в с. Дедеркалах. У 1942 році отець Юзеф організував в с. Дедеркали пункт саомоборони польського населення від нападів формувань УОН(б), за що був нагороджений по війні орденом «Кшиж Валечних». 

Влітку 1944 року, коли Волинь зайняли радянські війська, отець Юзеф Кучинський за проханням єпископа Адольфа Шельонжека виїхав працювати на території, які до війни належали СРСР. Спочатку, від серпня по грудень, він був настоятелем парафії у Красилові, потім переїхав до Києва. Там священик організував місцевих католиків і ті почали добиватися відкриття костелу. Отець Юзеф добрався аж до Харкова та Дніпропетровська, де й був заарештований 8 січня 1945 р. Потім його відправили до київської в’язниці, де він перебував разом із єпископом-ординарієм Адольфом Шельонжеком та іншими священиками Луцької дієцезії.


Слідство тривало понад рік. 6 травня 1946 року отця Юзефа Кучинського осудили за нелегальний перехід кордону та «за шпигунство на користь Ватикану». У звинувачувальному акті говорилося й таке: «Будучи агентом Ватикану, весь час провадив антирадянську політику Папи Римського і брав участь в організації «Католицька Акція» за наказами Папи Пія ХІ та з антирадянською метою. Як член цієї організації керував її молодіжним відділом, систематично проводив публічні лекції на антирадянську тематику і розповсюджував усякі можливі наклепи та домисли проти Радянського Союзу». Прокурор вимагав смертної кари, проте отцю Юзефу присудили 10 років виправних таборів.

Спочатку священик перебував у таборах Севураллагу (Ірбіт, Свердловської області), у січня 1947 р. переведений у Воркуту, де 7 років пропрацював на вугільній шахті. Тут отець Юзеф з іншими католицькими священиками (а їх тут було понад 20!) вів активну душпастирську роботу серед ув’язнених. Священик потім згадував, що він переконався, що Бог допускає зло комуністичної влади, щоб дати релігійну опіку найбільш страждаючим: «Надважкі умови крайньої півночі, нелюдська праця і випробування – людям, які там перебувають, конче потрібні Бог і релігійна опіка. Навіть найревніші пастирі не змогли б сюди сягнути, куди їх послала влада. Тут, у цьому пеклі на землі, священики зазнавали неймовірної радості, втішаючи найбільш стражденних». Своє священицьке служіння отець Юзеф виконував ревно і невтомно: приймав сповідь, хрестив, правив Меси у будинках засланців та навіть у шахті, на глибині 900 м під землею.

16 жовтня 1954 р. отець Юзеф Кучинський був звільнений. Певний час ще довелося пожити у Воркуті, оскільки вирок суду предбачав заборону права виїзду з місця заслання.

У 1956 р. священик перебрався до Тайинші (Казахстан), де мешкали десятки тисяч депортованих у 30-х роках католиків – поляків, українців, німців. Вони понад 20 років не мали священиків. Отець Юзеф ревно працює на Господній ниві і влада на це реагує: 9 грудня 1958 року священика знову арештовують. Кокчетавський районний суд виносить новий вирок – 7 років таборів. Цього разу священик потрапив у табори Ангарлагу (Іркутська область). Потім отець Юзеф згадував: «Важко, дуже важко сидіти 7 років, особливо коли вже перед цим відсиділося 10 років. Проте мушу визнати, що за ці два з половиною роки варто було знову сидіти».

Отець Юзеф Кучинський знову вийшов на волю 9 січня 1965 року. Виїхав до України, до парафії св. Миколая в м. Бар Вінницької області. Умови тут були спартанські – священик спочатку жив у невеличкій кімнатці площею всього 5 квадратних метрів, без води та опалення, і тільки згодом зміг перебратися до нормального помешкання. Проте невдовзі уповноважений зі справ релігії фактично вигнав його з Бару, тож отець Юзеф перебрався до Вербовця. Старші люди, які пам’ятають свого пастиря, згадують, що отець Юзеф завжди був усміхнений і завжди міг знайти час для людей – і для своїх парафіян, і для некатоликів. Праця у Вербовці була нелегкою: священик обслуговував ще й парафії Сніткова та Лучинець, власного транспорту не було, тож доводилося добиратися і випадковим транспортом, і кіньми, і пішки… Отець Юзеф звершував три Меси у неділю, сповідав, уділяв таїнств, потай катехізував дітей. А оскільки священиків не вистачало, то до нього приїжджали католики не тільки з Вінничини, але й з інших областей. За це кагебісти не давали йому спокою – постійно погрожували новим ув’язненням, неодноразово штрафували, в місцевій пресі регулярно з’являлися пасквілі на священика. 


Невдовзі вдалося купити невелику хату у Вербовці, і до отця Юзефа переїхала його рідна сестра, яка допомагала вести господарство. А здоров’я священика потрохи підупадало, особливо прогресувала хвороба ніг – далися взнаки довгі роки таборів, і тому часом дорогу до храму без сторонньої допомоги отець Юзеф долати не міг.

У жовтні 1974 р. отець Юзеф запросив до Вербовця свого доброго друга отця Владислава Буковинського, щоб той трохи відпочив і поправив здоров’я. Разом вони провели реколекції, навідали могилу отця Броніслава Джепецького у Шаргороді та були з візитом у «патріарха Поділля» – отця Антонія Хоміцького в Мурафі, теж священика Луцької дієцезії та їхнього приятеля і наставника.

У 1979 р. стан здоров’я отця Юзефа настільки погіршився, що навіть парафіяни почали думати про заміну настоятеля, але Господь розпорядився інакше. У травні 1980 р. отець Антоній Хоміцький в Бару організував урочисте Богослужіння з нагоди 50-ліття священства отця Юзефа. Біля костелу спорудили польовий вівтар, у Месі взяло участь 11 священиків та кілька тисяч вірних. Після похорону отця Броніслава Джепецького у Шаргороді це була друга масова публічна демонстрація віри на цих землях. Влада зреагувала на цю подію майже моментально: призначили нового настоятеля, молодого отця Юрія Нагорного. У ті часи це була нечувана подія – у ситуації, коли помирав священик, парафію закривали, а тут ще за живого попередника призначили нового настоятеля!


Помер Юзеф Кучинський 13 березня 1982 р. у с. Вербовець Вінницької обл. Головний служитель під час похоронної Меси, отець Антоній Хоміцький, у своїй проповіді сказав: «Юзю, наш брате! Бог покликав тебе до себе. Ти важко заробив на небо для себе. Скінчилася для тебе Воркута, Мордовія і тюрми. Вже жодному людському суду ти не підвладний! Втратили владу над тобою ті, хто тебе переслідував. Брате, ти — вільний і вже не будеш платити ніяких «штрафів». Тебе не будуть тягати до суду. Ти був вірним своєму Богові аж до кінця, вірний на свободі, вірний у в’язниці, у шахті під землею, вірний вдень і вночі, до останньої хвилини життя. Ти для нас є світлом у темряві. Вимоли нам, дорогий друже, щоб ми усі, як ти, тривали у вірності Христові!».

Після нього промовляв отець Альфонсас Сварінскас, один із співтоваришів отця Юзефа по неволі. Він, знаючи із власного досвіду про страждання, які довелося їм пережити в нелюдських таборах «найгуманнішої соціалістичної виправної системи», сказав такі слова: «Так, потрібна була ця велика жертва священиків, щоб розділити долю в’язнів Воркути, Колими, таборів Сибіру, щоб і туди принести Бога. Ніхто б добровільно не поїхав туди зі священицьким служінням, бо це – пекло, сотворене людськими руками. Бог же у своєму милосерді допустив, щоб священик розділив долю стількох невинно осуджених людей. І ти, Юзефе, був одним із них. Змучений і розтерзаний щоденною працею в шахті, ти мав час нести розраду тим, що вже втратили всяку надію. Ти, завжди усміхнений, підносив на духові всіх, часто навіть стримуючи руку, яка вже піднеслася на самогубство. Скажи, Юзефе, звідки ти брав в тому пеклі усміх на своєму обличчі, тоді, коли обличчя твоїх товаришів по нещастю, змертвілі і озвірілі, могли спромогтися тільки на прокляття? А скільки ти їх примирив із Богом, дав розрішення? Скільки сердець, замкнутих на добро, ти примирив із Богом? Твоєю парафією була Воркута, яка дихала ненавистю і насильством. Тепер для тебе, брате, все це скінчилося. Тепер спочивай, ти на це заслужив. Наступні покоління житимуть твоєю всепальною жертвою, яку ти склав Богові і людям». За ці слова отець Альфонсас невдовзі отримав третій строк…

Влада не дозволила поховати отця Юзефа Кучинського біля костелу, як він того прагнув – могила отця Юзефа була на далекому кладовищі, бо місцева влада боялася, що могила стане місцем паломництва. Зараз на кладовищі стоїть лише пам’ятник, а тіло отця Юзефа поховано біля костелу. У 1985 р. у Парижі вийшли друком його спогади «Між парафією і табором». Всього священик за свою віру відсидів понад 17 років.

Джерело: Луцька дієцезія
Історія Церкви в Україні 18:01 Середа 0 167 Свідки віри: єпископ Кароль Недзялковський На 7 квітня припадає річниця смерті єпископа Кароля Недзялковського, який був обдарованою особою, професором церковного співу та літургіки, канонічного та державного права, ревним та дбайливим душпастирем Житомирщини та Волині.  
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.