Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Отець Канталамесса у Велику П`ятницю: на дні чаші болю, яку випив Ісус - перлина
20:00 П'ятниця 0 1 919
10-04-2020, 20:00

Отець Канталамесса у Велику П`ятницю: на дні чаші болю, яку випив Ісус - перлина

Проповідь отця Раньєро Канталамесcи OFMCap, проповідника Папського дому, у базиліці святого Петра на Велику П’ятницю 2020 року.
Святий Григорій Великий казав, що Святе Письмо cum legentibus crescit – зростає разом із тими, хто його читає («Мораль на Книгу Іова», XX, 1.). Воно виявляє нові й нові сенси відповідно до питань, які турбують серця читачів. І цього року ми читаємо історію Страстей Господніх із запитанням, а точніше, з воланням, яке лине по всій землі. Треба спробувати зрозуміти відповідь, яку дає Слово Боже.

Ми щойно почули це розповідь про об’єктивно найбільше зло, яке трапилося на землі. Можна поглянути на нього з двох різних ракурсів: або «до», або «після», тобто з позиції або причин, або наслідків. Спинившись на історичних причинах смерті Христа, ми заплутаємося, і кожен матиме спокусу сказати словами Пилата: «Я невинний крови праведника цього» (Мт 27, 24). Хрест краще розуміти за його наслідками, аніж із позиції причин. А які були наслідки смерті Христа? Виправдані вірою в Нього, ми отримали мир із Богом і сповнилися надії на вічне життя (пор. Рим 5, 1-5).

Утім, є ще й наслідок, який допомагає зрозуміти нинішню ситуацію. Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань. Кожного страждання, фізичного і морального. Це вже не покарання, не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Як найнадійніше переконатися, що напій, який тобі подають, не отруєний? Почекати, доки хтось вип’є з чаші перед тобою. Так і вчинив Бог: на хресті Він на очах усього світу випив чашу болю до дна, показавши, що отрути немає, а на дні келиха – перлина.

І йдеться не тільки про болі тих, хто вірує, а про всі людські болі. Він помер за всіх. Ісус сказав: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Йн 12, 32). Усіх, а не декого! «Страждати, – писав святий Йоан Павло II після замаху на своє життя, – значить стати особливо сприйнятливим, особливо чутливим до справи спасительної сили Бога, запропонованої людству в Христі» (Апостольське послання «Salvifici doloris», 23.). Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним «усезагальним, вселенським таїнством спасіння» для людства.

* * *

Що ж це каже про трагедію, яку ми переживаємо нині? Тут так само потрібно осмислювати не причини, а наслідки подій. І не лише негативні, сумні звіти про які чути щодня, а й позитивні, видимі лише уважним спостерігачам.

Пандемія коронавірусу зненацька вихопила нас зі ще більшої небезпеки, до якої людство завжди рвалося: з ілюзії всесильності. Як пише видатний єврейський рабин, цього року ми отримали шанс відсвяткувати зовсім особливий пасхальний Вихід – Вихід із «вигнання сумління» (https://blogs.timesofisrael.com/coronavirus-a-spiritual-message-from-brooklyn). Вистачило найменшого й безформного елемента природи, вірусу, щоб нагадати нам, що ми смертні, що військових сил і технологій не достатньо, аби спасти нас. «Чоловік, що живе в багатстві нерозумно, – каже псалом, – подібний до скотини, яка гине» (Пс 49, 21). Скільки правди в цих словах!

Художник Джеймс Торнгілл, коли розписував собор святого Павла в Лондоні, так захопився одною фрескою, що, зробивши крок назад, аби краще її роздивитися, не помітив, що мало не падає з риштувань у порожнечу. Його нажаханий помічник розумів, що будь-який вигук перестороги лише прискорить катастрофу. Тож без вагань він умочив пензлик у фарбу й кинув у самісінький центр фрески. Занепокоєний майстер зробив крок уперед. Помічник пошкодив фреску, зате врятував художника.

Так іноді чинить Бог: Він руйнує наші плани й наш спокій, аби порятувати від безодні, якої ми не бачимо. Але – увага! – будьте обережні, щоб не схибити. Це не Бог кинув пензлик коронавірусу в центр фрески нашої гордої технологічної цивілізації. Бог – не вірус, Бог – наш союзник! «Я свідомий моїх щодо вас задумів, задумів щастя, а не лиха», – каже Він у Біблії (Єр. 29, 11). Той, Хто одного дня плакав над померлим Лазарем, плаче й сьогодні через горе, яке впало на людство. Так, Бог «страждає», як кожен отець і кожна мати. Коли одного дня ми все це усвідомимо, то спопеліємо від сорому за звинувачення, які проти Нього висували. Бог долучається до нас у стражданнях, аби подолати їх. «Бог, найвище благо, – писав святий Августин, – ніколи не дозволив би, щоб у Його творіннях було хоч якесь зло, якби не був такий усемогутній і благий, щоб навіть зло скеровувати на благо»(«Енхірідіон», 11, 3.).

Чи міг Отець хотіти смерті Сина на хресті, щоб здобути з неї благо? Ні, Він просто дозволив людській свободі йти своїм шляхом, але поставив її на служіння Своєму плану, а не людському. Так само і з природними лихами, землетрусами й епідеміями: Бог їх не викликає. Він наділив природу певною свободою – безумовно, якісно відмінною від людської моралі, але все-таки свободою. Це свобода еволюціонувати, розвиватися відповідно до природних законів. Бог сотворив живий світ, а не механізм найдрібніші рухи якого заздалегідь заплановані. Це те, що дехто називає нагодою, випадком, а Біблія – Божою мудрістю.

* * *

Інший позитивний результат кризи у сфері охорони здоров’я – це почуття солідарності. Коли ще на нашій пам’яті люди всіх країн почувалися такими єдиними, такими рівними, такими не схильним до чвар, як у цю мить болю? Сьогодні ми як ніколи усвідомлюємо правдивість поетичного волання: «О люди, миру! Стільки таємниць на цій розпластаній землі» (Джованні Пасколі, «Двоє дітей»). Ми забули про стіни, адже вірус не знає меж. Він миттю скасував усі бар’єри та відмінності: раси, релігії, багатство, владу. Коли пошесть минеться, не можна повертатись у минуле. Я повторюю заклик Святішого Отця: не втрачаймо цієї нагоди. Біль, якого ми зазнали, смерті, героїчні вчинки медичних працівників не мають бути марними. Такої «рецесії» треба боятися найбільше.

Вони перекують свої мечі на рала,
а списи свої на серпи.
Народ на народ не буде меча підіймати,
і не вчитимуться більше воювати (Іс 2, 4).

Настав час реалізувати хоч щось із пророцтва Ісаї, на сповнення якого людство давно чекає. Потрібно сказати «Досить!» трагічним перегонам озброєнь. Вам необхідно щосили кричати про це – вам, молодим, бо ж на кону насамперед ваша доля. Спрямуймо необмежені ресурси, які використовують, щоб робити все нову зброю, на інші потреби, такі актуальні сьогодні: охорону здоров’я, гігієну, харчування, боротьбу з бідністю, піклування про створіння. Залишмо прийдешнім поколінням світ, можливо, бідніший на речі та гроші, але багатший на людяність.

* * *

Господнє Слово каже про те, що належить насамперед робити в такі миті: волати до Бога. Він Сам вкладає в людські вуста слова, якими можна кричати до Нього, на Нього; іноді це суворі слова, лемент, майже звинувачення: «Устань! Чому спиш, Господи? Устань нам на допомогу і визволь нас Твого милосердя ради. […] Прокинься! Не відкидай навіки!» (Пс 44, 24.27); «Господи, Тобі байдуже, що гинемо?» (Мк 4, 38).

Чи може Бог любити, щоб Його молили про певні вигоди? Чи здатні наші молитви змусити Бога змінити плани? Аж ніяк, проте є речі, які Бог вирішив подарувати нам як плід Своєї благодаті та нашої молитви, неначе розділяючи зі створінням заслужене благо (Святий Тома Аквінський, «Сума теології», II-II, q. 83, a. 2.). Саме так Він і закликає чинити: «Просіть, і дасться вам; стукайте, і відчинять вам» (Мт 7, 7).

Коли в пустелі євреїв покусали отруйні змії, Бог наказав Мойсеєві піднести на жезлі бронзового змія – і хто на нього дивився, не вмирав. Ісус уважав цей символ доречним. «Як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у Нього, жив життям вічним» (Йн 3, 14-15). Нас зараз теж кусає невидима отруйна змія. Погляньмо ж на Того, Хто піднісся для нас на хресті. Уклонімося Йому заради себе й усього людства. Хто дивиться на Нього з вірою, той не помирає. А коли помре, то ввійде в життя вічне.

Ісус казав учням, що по трьох днях воскресне (пор. Мк 9, 31). Коли минуть – сподіваємося, невдовзі – ці дні, ми теж устанемо й вийдемо з гробниць своїх осель. Не до колишнього життя, як Лазар, а до прийдешнього, нового життя, як Ісус. Життя, сповненого братерства, сповненого людяності. Сповненого християнства!

Переклад КМЦ 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий