Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Слуга Божий Карло Акутіс: приношу свої страждання за Папу і Церкву
15:10 Понеділок 0 6 656
2-03-2020, 15:10

Слуга Божий Карло Акутіс: приношу свої страждання за Папу і Церкву

«Йому вистачило 15 років, щоби назавжди залишити свій слід на землі», - це слова однієї особи, життя якої змінилось завдяки італійському хлопцю Карло, хоча вони ніколи не бачились.
Блаженний Карло Акутіс, чудо за посередництвом якого було визнано у лютому цього року, був звичайним підлітком. Його вирізняла лише одна особливість - безмежна любов до Христа і бажання з Ним познайомити кожного.


Карло був звичайним хлопцем, народився 1991 року в Лондоні (де його сім'я була на заробтіках). Мав багато друзів, захоплювався інформатикою. Його мама, Антонія, згадує, як він завжди, проходячи повз храм, хотів зайти, привітатись з Ісусом. Він читав життя святих та Біблію. Родина не була надзвичайно релігійною, батьки не ходили до храму регулярно. «Це маленьке «чудо» постійно ставило купу глибоких запитань, і я не знала, що відповідати, - розповідає мама. - Його набожність збивала мене з пантелику. Він був таким юним і таким переконаним. Я розуміла: це його справа, але вона стосується також і мене».


У 7 років Карло просить про перше Причастя. Його Друг стає ще ближче. Після розмови, священик допускає хлопця до першого Причастя. 16 червня 1998 року Карло вперше приймає Тіло і Кров Христа. Від цього часу він щодня приймає участь у Святій Месі. Він повторював: «Євхаристія - моя автострада до Неба. Нам пощастило більше, ніж апостолам, що жили дві тисячі років разом із Ісусом: щоби зустріти Його, достатньо зайти до храму. До Єрусалиму - сягнути рукою». Після Літургії Карло завжди затримувався для споглядання і часто приступав до Сповіді, адже «як повітряна куля, аби піднятись на висоту, має скинути баласт, так і душа має позбавитись тягаря повсякденних гріхів, аби злетіти до Неба».


Карло захоплювався комп'ютером, вивчав нові програми, любив з приятелями грати на приставці. У школі він дружив із усіма, навіть невіруючі хлопці хотіли бути поряд з ним, просили про допомогу та поради. Щось у ньому притягувало, неначе магніт. І справа зовсім не у зовнішній привабливості. Він зовсім не слідкував за модою та злився, коли мама придбала йому другу пару взуття. Джерелом щастя для нього були не матеріальні цінності, а ... образ Христа, який він мав у своїй кімнаті. Карло запрошував друзів разом ходити на Месу, заохочував до Сповіді. «Смуток, - писав він у своєму щоденнику, - це погляд, спрямований на себе, а щастя - погляд, спрямований на Бога. Навернення полягає на тому, аби перевести погляд з низького на високе. Достатньо лише звичайного руху очей».


У районі, де жив Карло, його також всі знали. Катаючись на велосипеді, він зупинявся, аби привітати портьє, багато з яких мігранти, що сповідують іслам або індуїзм, розповідав про себе і свою віру, і вони слухали милого та привітного підлітка. Після обіду Карло збирав рештки їжі та відвозив їх бідним. Великим його товаришем став індієць Раджеш, який допомагав сім'ї по господарству. Завдяки Карло він просить про таїнства. «Карло говорив мені, що наблизившись до Ісуса, я стану щасливим, - пригадує він. - Його глибока віра, любов і чистота були настільки захоплюючими, що привели мене до Хрещення. Я завжди його вважав незвичайним, адже, як правило, такі юні, гарні і забезпечені хлопці займаються у житті зовсім іншими речами». «Інших речей» для нього не існувало. Він, наприклад, ніколи не витрачав гроші марно. Його заощадження йшли на купівлю спального мішка для безпритульного, якого він зустрів на вулиці, або на потреби капуцинів, які годували безпритульних.


У 2002 році Карло з батьками відвідав зустріч, де було представлено «Короткий євхаристійний катехизм». Це справило на нього таке сильне враження, що спонукало до створення виставки про євхаристійні чудеса. Створена виставка «поїхала» далеко за межі італійських дієцезій.

Приклад одного зі стендів виставки

Восени 2006 року Карло захворів, у нього виявили гострий лейкоз. Лікарі виявились безсилими. Переступаючи поріг лікарні, Карло сказав матері: «Я не вийду звідси». А раніше сказав батькам: «Я приношу Господу свої страждання за Папу і Церкву, а також за те, щоби не потрапити до Чистилища, а - одразу до Неба». Більше він не говорив про страждання, а на запитання медсестер про самопочуття говорив: «Все добре. Є ті, кому набагато гірше. Не потрібно будити маму, вона втомилась і лише дарма буде хвилюватись». Невдовзі йому уділили таїнство Єлеопомазання, а 12 жовтня він помер.


У день похорону храм був переповнений. Прийшли безпритульні, мігранти, діти. Свідчення самого Карло подолало поріг смерті і змінило не одне життя. Родина Акутіс отримує багато листів. В одному з них була описана історія: «Я був у храмі Сан-Фредіано-аль-Честелло у Флоренції і побачив там фотографію Карло - він ніби чекав на мене. Його обличчя так мене здивувало, що я підійшов ближче і почав читати біографію хлопця, якому вистачило 15 років життя, аби назавжди залишити слід на цій землі».


Кардинал Анджело Комастрі так писав про життя хлопця: «Бути завжди нерозривно зв'язаним із Ісусом - ось мета всього мого життя». Цими словами Карло висловлює суть свого короткого життя: жити з Ісусом, жити для Ісуса, жити в Ісусі.

«Я радий померти, бо я прожив життя, не марнуючи жодної хвилини на справи, які не подобаються Богу», - повторював Карло Акутіс.

Упорядковано КМЦ

Зображення: carloacutis.com


Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.