Проповідь Папи в Женеві: «Отче наш» – формула ідентичності християнина

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

«Отець, хліб, прощення. Три слова, які дарує нам сьогоднішнє Євангеліє. Три слова, які ведуть нас у серце віри», – цими словами Папа Франциск розпочав свою проповідь під час Меси у виставковому центрі Палекспо, що стала заключною подією одноденного візиту до Женеви, який він здійснив 21 червня 2018 року.

«Отче наш» – ключ до Божого серця

Свої роздуми Єпископ Рима розпочав від слова «Отче», яким розпочинається Господня молитва. На переконання проповідника, це слово –  ключ, що відчиняє Боже серце. Адже лишень промовляючи «Отче», ми молимося «християнською мовою», молимося «по-християнськи». Господь Бог не Хтось абстрактний, але, передусім, – Батьком. Бо ж Ісус Христос навчив нас промовляти: «Отче наш, що в небесах», – а не: «Бог небес, що є Отцем». А це означає, що перш ніж бути вічним та нескінченним, Бог це Батько.

«Отче наш» виявляє нашу ідентичність

Як навчає нас Святе Письмо (див. Еф. 3, 15), від Бога-Отця походить усе материнство та батьківство; у Ньому бере початок усе добро та наше життя. А тому, «Отче наш» – це формула життя, яка виявляє нашу ідентичність, тобто те, що ми – улюблені діти Господа Бога. А також вказує на те, що ми повинні робити: любити Бога, нашого Батька, та інших, наших братів і сестер. Молитва «Отче наш» це молитва «наша», молитва Церкви, тобто спільноти; молитва, де немає місця для «я» чи для «моє», а лише – для «Ти» (тобто, Боже) та «Твоє, Твоя».

«Отче наш» вказує, що ми родина

Молитва «Отче наш» повертає нам наше коріння. Адже коли існує Отець, то ніхто не є відкинутим; страх і непевність уже не панують. Повторення цих слів постійно пригадує нам, що ніхто у цьому світі не самотній, бо ж має Отця. А також треба пам’ятати, що Отець має інших дітей, а отже, кожен із нас повинен дбати про своїх братів і сестер, що належать до однієї Божої родини.

На переконання Глави Католицької Церкви, промовляючи слова «Отче наш», ми зазначаємо, що кожна людина покликана співпереживати з іншими людьми як з братами та сестрами, немов в одній родині; що кожен із нас покликаний оберігати цю родину та не дозволити, щоб у ній було місце для байдужості до інших: починаючи від дітей, які ще не народилися; похилих віком осіб, які вже не можуть навіть розмовляти; знайомих, яким не можемо пробачити; злиденних, відкинутих немов непотріб. «Цього від нас просить Отець, це наказує: любити одне одного серцем дітей, які між собою є братами», – наголосив Вселенський Архієрей.

«Хліб щоденний» – те, що необхідне для життя

Далі проповідник перейшов до слова «хліб», пригадуючи, що Ісус закликає нас, щоби ми кожного дня просили у Всевишнього хліба на щодень. Непотрібно просити більшого, лише хліба, тобто того, що необхідне для нашого життя. Хліб – це, передусім, пожива, необхідна людині на сьогодні, для здоров’я, для праці; це та їжа, якої сьогодні для багатьох наших братів і сестер не вистачає. Тому проповідник наголосив, що велике зол – спекулювати хлібом: базові харчі для щоденного життя повинні бути доступними всім без винятку.

Прости хліба – просити навчитись жити просто

Папа зауважив, що просити в Господа щоденного хліба – це немов казати: «Отче, допоможи мені вести простіше життя». Сьогодні життя стало дуже складним: багато людей поспішають від ранку до ночі, серед тисячі дзвінків і повідомлень, неспроможні зупинитися перед обличчями інших людей; занадто занурюються у труднощі та живуть в ритмі, що викликає тривогу.

Понтифік навів приклад святого Луїджі Гондзаґу, пам’ять якого відзначається саме цього дня, пригадавши його життєві рішення та зречення, які були немовби діями проти течії. Але таке зречення необхідне, адже багато речей наповнюють наше життя, роблячи наше серце порожнім. Папа заохотив обирати «простоту хліба», щоби стати спроможними віднайти сміливість тиші та молитви, есенції справжнього людського життя; вибирати людей, а не речі; цінувати те просте, що ми маємо, і берегти його.

Ісус це наш щоденний Хлібом

Продовжуючи проповідь, Папа наголосив: не можемо забувати про те, що Ісус Христос це наш щоденний Хліб, без Якого ми нічого не можемо (див. Йн 15,5). Він є основною стравою для нашого доброго життя, а ми часто сприймаємо Його лише як додаткову поживу. «Але, якщо Він не стає центром наших днів, щоденним подихом, то усе даремно», – наголосив Понтифік, пригадавши, що Христос повинен бути першим і найважливішим у нашому житті.

Прощати – обов’язок християнина

Зупинившись над третім словом («прощення»), Папа зауважив, що прощати кривдникам це не проста справа, зокрема, тоді, коли йдеться про тих людей, яким ми вже колись простили. В молитві «Отче наш» Христос чітко говорить, що коли прощатимемо тим, хто нас скривдили, то й наш Отець на Небі, простить нам наші провини й навпаки (див. Мт 6,14-15). Прощати – це обов’язкова вимога молитви «Отче наш».

Господь звільняє наше серце від усякого гріха, усе прощає, але вимагає одного – щоб і ми не втомлювались прощати нашим ближнім. Господь прагне, щоби ми дали загальну амністію провинам інших. А тому варто зробити добрий рентген нашого серця, аби придивитися чи в ньому, бува, немає якихось блокад, перепон для прощення, які потібно усунути. І потрібно ввіритись у руки Господа Бога, просячи, щоби Він допоміг нам справитись із складними життєвими ситуаціями та бути здатними прощати.

Прощення відновлює та робить чудеса

Як зазначив Єпископ Рима, прощення відновлює та робить чудеса. Святий апостол Петро досвідчив прощення Ісуса і став Пастирем Його люду; Савло, отримавши прощення Стефана, став святим апостолом Павлом, а кожен із нас знову стає новою людиною, коли, отримавши прощення Небесного Отця, любить своїх братів і сестер. За словами Папи, у світі не існує більшої новини, ніж та про прощення, яке «перетворює зло на добро». У чому можемо пересвідчитись, аналізуючи історію християнства.

Користь взаємного прощення

Скільки добра принесло та приносить у наше життя, коли ми взаємно собі прощаємо, коли після століть непорозумінь та поділів, наново відкриваємо наших братів і сестер. Небесний Отець радіє, коли ми від усього серця любимо та прощаємо одне одного (див. Мт 18,35). Тоді Він дарує нам Свого Святого Духа. «Просімо цієї благодаті: не боронити себе із зачерствілою душею, завжди вимагаючи від інших, але робити перший крок у молитві, у братерській зустрічі, у конкретному вчинкові милосердої любові. Таким чином ми уподібнимося до Отця, Який любить безкорисливо. І Він зіллє на нас Дух єдності», – закінчив проповідь Папа Франциск.