Історія повернення Хреста до храму у місті Дубно

Про це повідомляє Луцька дієцезія.

З місцевими парафіянами та настоятелем храму, отцем Гжегожем Оважани, радість свята розділили священники Луцької дієцезії: отець канонік Вітольд-Йосиф Ковалів та отець канонік Вальдемар Шляхта, а також віряни з інших парафій.

Храм святого Йоана Непомука у Дубні — єдиний в Україні, у якому відбулося Євхаристійне Диво, за часів окупації та репресій з боку Російської імперії. 5 лютого 1867 року, під час сорокагодинного молебеню, налякані переслідуваннями віряни побачили золоте проміння, яке лилося з Го́стії, у середині якої з’явилася постать Христа. Разом зі священником це Чудо бачили майже 200 розгублених людей, рідні котрих були ув’язнені, вислані до Сибіру. А ще в Дубенському костелі відбувалося багато зцілень. Тож з правого боку від вівтаря вдячні миряни поставили стелу подяки за зцілення від сліпоти, каліцтва, невиліковних хвороб. Там люди залишали не лише свої милиці, а й золоті та коштовні речі.

У 1959 році Дубенський костел закрили. Добре, що не знищили, не зробили там складу міндобрив, солі чи ще чогось. Почалося руйнування храмів. Мене не цікавить, хто скидав хрести, нищив ікони чи руйнував святиню. Мене цікавлять люди, які, ризикуючи життям, виносили та зберігали хрести, фігурки святих, ангелів…

Комуністична влада так легко все знищила, зруйнувала. Чому кількість людей, які повстали, була суттєво меншою від тієї, котрі її підтримали, котрі стали її рабами, а пізніше — катами? Чинності набрали прийняті закони про заборону віросповідання, свободу слова. Бога немає, церкви закрити, зруйнувати, перепрофілювати. Вірян, людей честі, переселити в Сибір, Казахстан, на Соловки… «Ачістіть тєріторію Западной Украіни от ненадьожних елємєнтов»…

Хочу розповісти про чоловіка, який врятував Розп’яття з дубенського костелу. Ця людина не лише зберегла цього Хреста, але під час повернення святині парафіянам принесла його до храму. У головному вівтарі ми бачимо Розп’яття, автентичне, котре вціліло під час комуністичної окупації завдяки невідомому Дубенчанину.

Отож, в 1992 році храм повернули парафіянам. Після відкриття костелу до Марії Божко (за її клопотанням було отримано дозвіл на повернення споруди парафіяльній спільноті) зателефонував чоловік і повідомив, що хоче принести до святині Хрест, якого він врятував. Марія відповіла, що за Розп’яттям приїде машина. Потрібна лише адреса. «Ні, я сам», — почувся голос по тій стороні дроту і пролунали короткі гудки…

Прийшов той день, коли потрібно було нести врятований безцінний скарб до церкви. Можна лише уявити, як це було…

Чоловік підійшов до Хреста, опустився на коліна. Що говорив, про що просив чи перепрошував, а може, дякував, залишиться загадкою. Взяв білосніжне простирадло, загорнув Дерево Життя. Жив він за переїздом, в районі цукрового, а може Страклова, десь за кілометрів десять від костелу. Поклав Хрест на плечі. Вийшов з хати, можливо, навіть не усвідомлюючи, що сьогодні закінчить розпочату ще в далекому 1959 році Хресну Дорогу. Поніс Хрест, загорнутий у біле полотно, вулицями стародавнього Дубна. Шлях неблизький і ноша нелегка, та лагідний вітерець освіжав його обличчя. Дихалось легко, на повні груди, кроки були впевненими, хтось невидимий ніби прийшов на допомогу. На перехожих він уваги не звертав, навколо себе нікого не бачив, нічого не чув. Цікавих, а часом і здивованих поглядів, було багато. Та кожен мав свою ношу, одні сумку, інші — пакет, а він — Спасенного Хреста. Ішов поволі, ось і місток, ще трохи — і костел.

Чому саме на містку Марія побачила чоловіка, що на раменах несе Хреста? Вона їхала, щоб відкрити костел. Посередині містка впевнено ішов чоловік з Хрестом.

З якою ношею ми йдемо по містку життя, що несемо? Запитуймо себе час від часу, не лукавмо, будьмо чесними перед собою.

Чоловік зайшов до відкритого храму, поставив Хрест. Нічого не сказав, на запитання не відповідав. Тільки поглянув на Розп’яття і вийшов.

Яна Климчук

P.S. Може, в когось з дубенчан є інформація про людину, яка зберегла Хрест. Відгукніться, будь ласка!