Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Художник Олександр Клименко: «Ікона – міст між тилом і фронтом»
13:37 Четвер 0 205
4-01-2018, 13:37

Художник Олександр Клименко: «Ікона – міст між тилом і фронтом»

Думаючи про війну, ми уявляємо руйнування, страждання, смерть. Для тих же, хто безпосередньо опинився на фронті зі зброєю в руках, ставлячи опір кулям власним тілом, ідеться не про слово «смерть», а про саму її суть. Проте для християн смерть – це початок нового життя, життя у Христі. Ми покладаємо особливу надію, що всі святі провадять загиблих воїнів саме до Нього, заступаючись за людство перед Спасителем. Про втілення цієї ідеї у вигляді іконографічної композиції «Іловайський Деісис» КМЦ розповів її автор, художник Олександр Клименко.
– Пане Олександре, як народилася ідея виставки «Іловайський Деісис»? Чому Ви для втілення ідеї вирішили використати іконопис і ящики з-під набоїв?

Щоб зрозуміти, чому ідея була втілена саме в іконах, треба повернутися на три роки назад. Тоді ми з колегами робили благодійну виставку в музеї Гончара, щоб зібрати гроші для київського військового шпиталю. На її відкритті один політик придбав кілька робіт (не моїх) для себе, родичів і для добровольчого батальйону. Це були класичні ікони, виконані не на кришках ящиків, а на звичайній дошці. Політик повіз вручати цю ікону батальйонові «Січ», і ми, художники, також поїхали. Там я й побачив гори ящиків з-під патронів. Мене вразило, що їхні кришки і денця аналогічні іконним дошкам. Я узяв одну кришку в руки – й одразу захотілося написати на ній класичну візантійську ікону. За кілька днів я так і зробив – на подарованій бійцями дошці написав образ Божої Матері. Вона вийшла така гарна, що сам дивувався – наче й не я писав.


Після тої першої ікони я подумав, що варто зробити концептуальний проект, у контексті якого можна було б говорити не тільки про саму війну і не лише документально, а через складнішу систему символів і асоціацій. Так народився проект «Ікони на ящиках з-під набоїв».
Однак лишень на третій рік існування проекту ми з Сонею Атлантовою, моєю дружиною, спромоглися заторкнути тему, мабуть найболючішу для мене – Іловайську трагедію. Можливо, причина тут у почутті провини: чому мене не було там, разом з ними? Імовірно, саме це почуття провини й підштовхнуло мене до «Іловайського Деісису».

Доволі довго я замислювався над тим, як писати ці ікони, ніяк не міг придумати, адже цикл мав відрізнятися від усіх інших, написаних нами робіт проекту. Ікони мали бути якісь щирі й пронизливі, світлі. Я став спостерігати, як малює моя дитина – вона дуже любить малювати олівцями – й побачив, які живі та щирі її малюнки. «Аби передати таку щирість в іконі, либонь варто й нам спробувати використати олівці», – майнула в голові думка. Спробували – результат задовольнив, звісно, не з першого разу. Довелося сумістити олівці з темперою, нею ми писали лики святих. Я й не очікував, що ікони на дошках від снарядів, намальовані олівцями, виглядатимуть так органічно попри несумісність матеріалів, їхню антиномічність. Думаю, що саме ця антиномія і спрацювала у проекті.


– Про що розповідають Ваші ікони?

Деісис грецькою означає моління святих на Cтрашному cуді перед Господом, їхнє заступництво за людей. Традиційно деісусний чин розташований у другому ярусі православного іконостасу. Ідея ж «Іловайського Деісису» – прохання святих за людей, які загинули під Іловайськом. Звісно, не тільки за них, але передусім за них.

Есхатологічна тема жнив – центральна у Біблії – об'єдналася в моїй уяві зі смертельними жнивами кінця літа 2014 року, також есхатологічними за своєю суттю й символікою.


Зазвичай на іконах розміщують імена зображених святих, а нерідко ще й молитви за певних осіб, тож ми вирішили написати молитву за тих хлопців, які загинули, наприклад, на іконі Богородиці: «Пресвята Богородице, помилуй такого-то й такого-то». На презентації «Іловайського Деісису» ми з дружиною робили такі написи під музичний супровід Тараса Компаніченка. Коли я побачив, як плачуть відвідувачі, то зрозумів, що це було правильно. Невдовзі виставка переїхала в Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, де експонувалася до кінця вересня.


Уже віддавна помітна стіна між фронтом і тилом. Для тих, хто воює на фронті, це розмежування неймовірного трагічне. Там людина у бруді смерті, а за 20-30 км від неї вже працюють кав'ярні й усім байдуже. Це два світи, два береги, між якими треба наводити мости, бо інакше матимемо ще один розкол країни: між людьми, які за Україну на фронті, й людьми, які за Україну в тилу. Мій проект – спроба звести міст між тими, хто в тилу переживає війну віртуально, через телевізор, Інтернет, ніби якусь комп'ютерну гру, і тими, хто на фронті занурений у її нищівну реальність. Ці дошки, які є свідками війни, ще й досі пахнуть її димом, смертю, і люди – і в Україні, і в Європі – починають якось по-іншому сприймати війну.


– Ви православний, але Ваша виставка відбувалась у католицькому інституті. Про що це свідчить?

Думаю, про те, що є певні речі, які нас об'єднують: заповіді; розуміння того, що таке гріх; тисячолітня історія життя во Христі; спогад про євхаристійну єдність і відчуття туги за спільнотою всіх християн. Попри богословські суперечності, ми можемо співпрацювати на благо людей, які потребують допомоги.

– Чи готові, на Вашу думку, українці перейти від запитань, за що Господь покарав нас цією війною, до роздумів про те, для чого Він дав нам війну?

Гадаю, що готові. Частина інтелектуальної еліти весь час про це думає, але це дуже складно. Мені особисто було важко зрозуміти, як працюють заповіді «Не вбивай» і «Люби ближнього твого» в контексті війни. Я дійшов висновку, що боротьба має сенс лише тоді, коли вона жертовна – пожертва собою заради ближнього. Думаю, що так потрібно розуміти те, що відбувається зараз на Донбасі. Ми воюємо не за землю, не за територію, ми боремося за людей, причому не як рабів, а як вільних людей, ми стоїмо за християнські ідеали та цінності.


– Ваші ікони виглядають дуже радісно. На це вплинули кольори, техніка виконання чи щось інше?

Так, деякі з них справді яскраві й позитивні. Класична ікона взагалі-то яскрава, поліхромна. Поліхромність «Іловайського деісису» – це й барвистість літа, адже писалися вони влітку, і радість загального воскресіння, перемоги життя над смертю – головна ідея нашого проекту.

– Чи була у Вас ідея укласти іконостас і побудувати тематичну церкву?

Узагалі-то ці ікони є в церквах. Одна київська парафія придбала 24 роботи. Також ікони є в соборах інших країн Старого і Нового Світу. Спеціально наразі цього я не планую.

Розмовляла Вікторія Семенова


Довідка про автора
Олександр Клименко – художник, мистецтвознавець, письменник. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури України, аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. Максима Рильського. Іконопис вивчав у іконописній школі.

За темою:
Ікону Матері Божої із Зарваниці коронує Папа у Римі
Папа: Мистецтво допомагає відчинити двері розуму й серця для справжнього значення Різдва
Смерть раптова, смерть неодмінна: символічна структура храму Братства святого Милосердя

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Новини з України / Інтерв'ю 15:36 Понеділок 0 758 «Порятунок одної людини – це вже порятунок цілого світу»: Всесвітній день убогих у Києві
19 листопада Спільнота святого Егідія й Інститут духовних наук святого Томи Аквінського відзначили І Всесвітній день убогих. Керуючись закликом Папи Франциска любити не словом, а ділом, організатори влаштували свято для бідних, подбавши про те, щоб усі присутні почувались як удома. Учасники вечора: єпископ Віталій Кривицький, голова Спільноти святого Егідія Юрій Ліфансе та волонтери спільноти – поділилися враженнями з КМЦ.